Небезпека у лісі! {новий дім} - Страгозорый

— Бачу, що за тобою вже давно ніхто не слідкував і не саджав під нагляд. - Його ж тоном відповів я, почав повільно підходити до нього.

     Коли я став безсмертним - хлопець пояснив перед самими виходом, що якщо вб'ють моє «звичайне» тіло, я потраплю до пекла і потім звідти знову зможу ожити, - більша частина страхів полишила мене. Тепер мені вже було не дуже страшно йти до Тягаря. Була лиш холодна рішучість. Бо тепер усе було по-іншому.

— О, як ти тепер заговорив! - Мовив Тягар і посміхнувся.

— Мабуть, вже пора заткнути тебе. - Відповідаю, і різко дістаючи зі сховища меч, вдаряю Тягар у груди.

    Спочатку той хріпить, сміється, а потім бачачи, з якою зброєю я пішов проти нього, сміх обірвався. Його зіниці розширяються, кістлявими руками охоплює меч, і слабко намагається витягнути меч з грудей.

— Я ж сказав, що тобі вже пора давно заткнутися. - Прошипів я, коли вже мертве тіло Тягаря впало на підлогу. - Це тобі за те, що ти вбив Жоррга і змушував страждати людей в селищі.

    Нарешті тягар був мертвий. Ніхто не буде тепер загрожувати як Спокійним Рівнинам, так і іншим селам.

     Коли я повернувся до пекла, і хотів було повернути меч до його власника, хлопець відмовився, похитавши головою.

— Залиш собі. - Він знову всунув мені в руку меч, але а цей раз мені здалось, що йому було важко його тримати. Хоча мабуть, воно так і було насправді. - Я бачу, що тобі він подобається, та й з ним ти можеш управлятися доволі легко на відміну від мене.

— Але ж... - Хотів було заперечити я, але той обірвав мене.

— Розумієш... Багато речей мають свою власну душу. І цей меч - він теж її має. І, слідкуючи за тобою, я побачив, як легко ти ним управляєш, наче він нічого не важить. Він прийняв тебе, прийняв як свого господаря. І схоже, готовий служити тобі вічно.

    Я подивився на темний меч, який тримав доволі кріпко, наче руки й самі готові були прийняти меч ось так просто, нічого не сказав. З такою зброєю і безсмертям мене вже точно перемогти ніхто не зможе... Я дійсно став непереможним.

    І тепер я вже не той Дорран, який шкодує через те, що якась дитина через свою необачність - хоча її попереджали не пхати до рота усе, що побачиш і що не здається небезпечним, - померла. Тепер усе дійсно буде по-іншому.  І я готов прийняти ці зміни легко й з розпростертими обіймами.