Каравал - Стефані Гарбер
— Ми з графом Д’Арсі ділили розкішний номер, проте він затісний для чотирьох. Тому там я лишаюсь із моряком, а Скарлет... — губернатор Драґна тягнув час, вимовляючи кожний склад повільно й чітко, — ти спатимеш у своїй кімнаті разом з графом Д’Арсі. Скоро ви одружитесь, — вів далі він. — Твій наречений заплатив кругленьку суму за тебе. Не бачу причини, з якої мені варто змушувати його чекати довше, аби насолодитись своєю покупкою.
Скарлет скував страх, коли батько знову задоволено вишкірився. Вона собі являла все геть інакше. Яка гидота! Її не просто купили, як овечку, на неї начепили цінник, щоб усі бачили, скільки вона коштує.
— Батьку, ми навіть неодружені. Не годиться....
— Годиться, — перервав губернатор Драґна.— Ми ніколи не були доброчесною сім’єю. Ти негайно стулиш рота, якщо не хочеш побачити, як твій друг стікатиме кров’ю, — губернатор вдарив по неушкодженій частині обличчя Джуліана.
Джуліан не скривився, однак вже не зміг опанувати почуттів, як у тунелі. Він скипів. Поглянув на Скарлет таким поглядом, наче намагався щось сказати, але вона не могла збагнути, що він мав на увазі. Вона лиш відчувала близькість графа Д’Арсі, руки якого прагли її тіла з такою ж жагою, як батькові руки прагли завдати ще більше болю Джуліану.
— Що ж, зроблю тобі передвесільний подарунок, — мовив губернатор Драґна. — Але якщо ти скажеш щось інше, крім «так», моїй щедрості настане кінець.
— Ні, — сказала Скарлет, — ти більше його не торкнешся, бо я і з місця не зрушу, якщо ти негайно його не відпустиш.
Скарлет повернулась до графа, тому наче зовсім не подобалася ця ситуація — на його ідеальному лобі з’явилися зморшки. Але він і пальцем не поворухнув би, щоб зупинити губернатора. Їй ставало моторошно лише від його яскраво-червоної краватки і срібних черевиків.
Телла мала рацію, коли казала, що шлюб може не врятувати їх, а навпаки, загнати у страшнішу пастку.
Скарлет не знала, чи граф Д’Арсі справді був страшнішим за батька, як передбачала Телла, однак цієї миті він видавався їй бридкішим за жабу. Він більше не тримав її ніжно, як тоді у крамниці капелюхів, а стискав міцно й впевнено. Граф був сильнішим, ніж вдавав і за бажання мав досить важелів влади, аби це припинити.
— Якщо ви допустите це, — Скарлет поглянула графові в очі, намагаючись упізнати в ньому ту особу, котра надсилала їй такі ніжні листи. — Якщо ви шантажем спробуєте мене контролювати, я ніколи не скорюсь і поваги від мене не чекайте. Якщо відпустите його і продемонструєте мені людяність, котру я читала поміж рядків у ваших листах, стану ідеальною дружиною, за котру ви заплатили, — Скарлет пригадала слова Джуліана у тунелі і додала. — Ви дійсно хочете наречену, котра спатиме з вами лише тому, що іншу людину катуватимуть, як вона цього не зробить?
Обличчя графа спалахнуло. Серце Скарлет калатало швидше, коли вона спостерігала, як змінюється вираз його обличчя: розчарування, сором, уражена гордість.
— Відпустіть його, — поцідив крізь зуби граф, — ви виконали свою роботу.
— Але.
— Ніяких «але», — лагідний голос графа став грубим. — Хочу покласти цьому край.
Здавалось, губернаторові Драґна не хотілось розлучатись з цяцькою, з якою він ще не награвся. Але на подив Скарлет, батько без суперечок відпустив Джуліана, вказавши на двері.
— Ти чув його. Забирайся.
— Ягідко, не роби цього заради мене, — Джуліан благально поглянув на Скарлет. — Ти не можеш віддати себе йому. Мені байдуже, що зі мною буде.
— А мені ні, — відказала Скарлет. Хоча хотіла востаннє поглянути на Джуліанове красиве обличчя, показати йому, що не вважає його ані негідником, ані брехуном, але так і не наважилась звести погляд. — А тепер іди, поки не стало гірше.
30
вивисті коридори «Кришталевої змії» виявились коротшими, ніж здавалося Скарлет. Невдовзі вони з графом Д’Арсі опинилися на четвертому поверсі перед дверима номера.Її план міг легко полетіти шкереберть.
Граф тримав скляний ключ у руці. Перш ніж засунути його в замок, він подивився на Скарлет і мовив:
— Скарлет, я хочу, щоб ти знала. Я не думав, що між нами все відбуватиметься саме так. Те, що сталося в тунелях — то був не я, — граф подивився їй в очі. Тепер у них було набагато більше ніжності, ніж у крамниці. На мить вона навіть побачила щось справжнє під його крикливою зовнішністю. Ніби це був лише костюм, котрий він одягнув для вистави, але насправді його так само загнали у пастку, як і її. — Цей шлюб дуже важливий для мене. Я ледь не збожеволів од думки, що можу тебе втратити. Коли ми були в тунелях, мене опанував гнів. Але щойно ми поберемося, все буде інакше. Я зроблю тебе щасливою, обіцяю.
Вільною рукою граф прибрав сиву прядку з обличчя Скарлет. Якусь страхітливу мить вона боялась, що він нахилиться і поцілує її. Довелось зібрати докупи кожну краплю здобутої за останній тиждень сили, щоб не виказати огиди, або ж не скулитися від страху.
— Я вам вірю, — промовила Скарлет, але ці слова були дуже далекі від істини. Вона знала, що в тунелях люди здатні втрачати глузд, відчували непереборний страх і можуть зробити чи допустите те, що зазвичай їм невластиве. Але навіть якщо він обіцяє дбати про неї й ніколи не підніме на неї руку, граф Ніколас Д’Арсі ніколи не зробить її щасливою. Не тоді, коли єдиним, кого вона жадала, був Джуліан.
Коли граф відчинив двері її кімнати, все всередині стиснулось від страху.
Вона знову подумала про дуже хисткий план.
Вона могла неправильно зрозуміти Джуліана.
Джуліан міг неправильно зрозуміти її.
Батько міг повернутись, щоби підслухати з іншого боку дверей. Вона чула, що такі страхіття часом трапляються.
Долоні спітніли, поки вона йшла слідом за графом у теплу кімнату. Величезне ліжко, лиш нещодавно таке спокусливе, тепер наводило жах. Чотири його опори нагадували клітку. Перед очима постала картина, де граф завішує штори та затягує її досередини. Скарлет зиркнула на гардероб, сподіваючись, що Джуліан з’явиться з потайних дверей. Гардероб був досить великим, аби вмістити
