Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

— Але якщо вони виступлять проти цього рішення. Що тоді? — не заспокоювався Валеріан. — Якщо королі дізнаються, будуть зайві запитання до нас та зокрема чародіїв, які є радниками. І не варто забувати про Інквізитора та його ручних псів. Цей сучий син дізнається про все, і тоді хтось піде на допит, після якого ніхто не повертається живим. Це великий ризик.

— Кожна велика справа має долю ризику, — сказав Лютій серйозним голосом, — Але лише ми, чародії, зможемо запобігти руйнації усього того, заради чого боролися наші попередники. В ім'я миру, пане Валеріане!

— В ім'я Благандії! — додав серйозно Самаель, пильно дивлячись у вічі присутніх чародіїв.

Першим подав слово Валеріан, який, схрестивши руки у себе на животі, не зводив очей із вищого чародія.

— Сподіваюся, усе пройде вдало і нам не доведеться проливати невинну кров. Я не хочу отримати славу зрадника та вбивці дітей.

— Я також проти насилля, Самаелю, — сказала Кларі Марвет виваженим голосом, — Навіть якщо дівчинка несе таку небезпеку, ми повинні бути гуманними. Зробити усе безболісно та професійно.

— Даю вам слово, Кларі, — усміхнувся до неї Самаель посмішкою, від якої чародійка миттєво розтанула. Усмішкою, в якій лише ідіоти не могли вловити фальші, — Отже, загальним голосування ми вирішили діяти. Нехай Сила буде свідком нашим діянням і допоможе нам у майбутніх звершеннях.

— Слава Силі! — крикнули одночасно чародії, а Крігар Рогель, закотивши очі, голосно захропів.

Гарячка зійшла ще два дні тому, проте Фалміну усе ще забороняли вставати із ліжка. Усі чотири дні до того чаклун марив, кидався уві сні та кричав ім'я доньки.

Лікували його різними настійками із трав, натирали мазями із евкаліпту, а також не забували перед сном закутувати у декілька покривал, аби тіло пропотіло, і вся хворь вийшла із потом.

Бабка Медоха, рідна тітка власника заїжджого двору, одразу викликалася лікувати пораненого чаклуна. Жінка не розпитувала про причини, а тим паче хто і як наніс такі рани. Медоха пройшла дві війни, будучи санітаркою витягнула із того світу чимало вояків, тому із ранами вправлятися вміла.

— Шо дивися, хлопе! Крашше настійку із кропиви подай, — сказала хрипким голосом до гнома, який сидів в кутку й уважно дивився за тим, як бабка вмілими рухами натирає спину Фалміна. — І заодно подай мні' води, пити хоцца.

Той слухняно виконав наказ, попри невдоволення, зачекав, поки бабця поп'є води й дасть випити настійки Фалміну. Чаклун як і всі рази до цього скривився, вдячно кивнув. Для себе він уже давно зрозумів, що говорити про гидотний смак ліків бабусі сенсу не було, тому просто мовчав. Гібді, побачивши обличчя товариша, усміхнувся.

— Радий бачити, що ти йдеш на поправку.

— Я також, — буркнув Фалмін. — Швидше б уже в дорогу.

— В слаку, а не в дорогу, — гримнула бабця, косячись на чаклуна своїми вицвілими очима. — Ти ше слабке, дитино, тому тре' із два днє полежати, пропотіти.

— Не можу я більше лежати, — сказав Фалмін впевнено. — Повинні ми їхати якнайшвидше.

— Баба дурні не пораде, кажу. Стегно швидко гоїтьцє, але спина похеряна, тре' ше полежати.

— Як скажете, бабцю, — чаклун уже змирився із тим, що усім керує ця жінка, а тому завжди погоджувався із усіма твердженнями бабусі.

— А ти, хлопе, крашше пойди донизу, возьми горілки й занеси хлопцам, ті шо на кутку живуть. То подяке буде за кропиву та полин, шо вони бабі принесли.

— Я б хотів…

— До слаки мені, шо тобі хоцца, шуруй давай.

Гібді ще хотів заперечити, але побачивши розчервоніле обличчя бабці, вирішив послухати. До того ж, внизу, під гул багатьох голосів розпивали щойно зварене пиво. Кивнувши чаклуну, він вийшов із кімнати, залишивши товариша із бабцею наодинці.

— Дякую вам, бабцю. За все, — Фалмін лише зараз згадав, що за весь час, скільки Медоха була поруч із ним, не подякував їй навіть словом. Бабця на його слова уваги не звернула, продовжувала місити в стопці якусь траву із водою.

— Люде кажуть, шо ти людина непроста, але я теє сама бачу, — сказала Медоха, кинувши погляд на ліву руку Фалміна. — Важка в тебе робота, якшо таку кривду вона тобі приносить.

— Дійсно, бабцю, важка.

— То я і кажу, шо важка, хулєра. Я уже на цім світі сімдесят із чимось років, багато людисьок бачила, але ти мені чось особливий. Шось у тобі є, хлопе, окрім тої ось руки.

Фалмін мовчав. Бабця продовжувала бубніти.

— Каже люде, шо тебе тре' стороной обходити, шо ти страшна людина. Гівно їм в очі, якшо вони не можуть хорошу людину від поганої відрізнити. Тому не думай, не вірю їм я. Ось так.

— Дякую вам, бабцю.

— Не дякуй, чоловіче. Не дякуй. У мене на війні четверо синів згинуло, а дві доньки світом пішли, шукати крашшої долі, — Медоха спинилася, попила води, щоб промочити горло, потім вела собі далі: — Я тобі допомагати не просто таке взялася. Ти мені на мого синочка Канеля схожий, чорнявий такий, личину мужню маєш, як і він.

Бабця змовкла, мимоволі пустила сльозу, але витерла одразу різким рухом й продовжила місити траву. Фалмін не підганяв.