Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

— Просто чудово, — відповіла на те Сапфіра. Поки Орик з ельфами складали в човни торби, Ерагои і Сапфіра обстежили ліс у пошуках прихистку для дракона. Вони вибрали галявину, оточену скелями й м'яко вистелену сосновими голками. Дракон, одразу згорнувшись клубком на землі, кивнув до юнака:

— А тепер іди. Зі мною все буде добре.

Ерагон обняв Сапфіру за шию, намагаючись не вколотися об її шипи, і рушив до річки. Дорогою він завбачливо накинув на голову каптура.

Невдовзі перед мандрівниками розкинулось озеро Арден. Вони побачили величезне водяне плесо, в якому довколишній краєвид віддзеркалювався так правдоподібно, що Ерагонові здалося, нібито вони падають у небо.

Завдяки впевненому веслуванню ельфів їхні човни стрімко мчали річкою, наближаючись до міста. Тим часом зв'язок Ерагона з драконом став куди гіршим, незважаючи на всі юнакові старання.

Довкола зовсім стемніло. Лише випадкові ліхтарі, розвішані по деревах, випромінювали світло на милю вперед. Моторошно й незатишно було в цьому таємничому лісі.

— Зовсім скоро буде Сильтрим, — сказав Лифаєн.

З тихим сплеском повз них проплив темний човен з ельфом на кормі, який прошепотів:

— Кветха, Фріцай!

— Ми зупинимося тут на ніч, — роззирнулась Арія.

Вони отаборилися неподалік озера, вибравши суху місцину, де можна було розвести багаття й улаштуватися на нічліг. Хмари комарів змусили Арію проказати закляття, щоб усі могли спокійно повечеряти.

Попоївши, мандрівники так і залишилися сидіти біля багаття, вдивляючись у його золотаве полум'я. Ерагон, притулившись до стовбура, спостерігав, як падають зірки. Його повіки вже зовсім було зімкнулися, аж раптом неподалік почувся чийсь тихий шепіт. Юнак струснув головою й випростався.

Наче примарна повінь, що поволі набуває снаги, зусібіч почали лунати мелодійні голоси. Це було схоже на дивовижний спів з безліччю чарівних модуляцій. Здавалось, усе довкола затремтіло від утіхи, і хлопець відчув, як йому паморочиться в голові.

Заполонений цими нав'язливими звуками, він рвучко зірвався на ноги, готовий мчати нічним лісом, аби лише віднайти їхнє чарівне джерело, а потім співати й танцювати разом з тими неземними створіннями! Та перш ніж юнак зрушив з місця, Арія схопила його за руку.

— Ерагоне! — гукнула ельфійка, стримуючи парубка, який щосили пручався. — Прокинься! Не слухай їх!

Усе довкола раптом змовкло. Ерагон перестав пручатися й здивовано озирнувся. Біля багаття Лифаєн та Нарі стримували Орика, який так само поривався до лісу.

— Що це було? — спитав ошелешений юнак.

— Відійдіть від мене, — борсаючись, гукав здалеку Орик.

Відпустивши гнома, ельфи здійняли руки й відійшли.

— Вибач нам, Орику-водхр, — сказав Лифаєн.

— Я зробила помилку, — озвалась Арія. — Під час свята Дагшелгр людям небезпечно бувати в цих місцях. Ми співаємо прадавньою мовою, в якій повно пристрасних заклинань, що дурманять голову.

— Треба забиратися звідси, — підказав Нарі.

— Так, — погодилась Арія, — але ми спробуємо перечекати.

Вражений до краю, Ерагон підсів до вогнища, дуже шкодуючи, що Сапфіра була зараз надто далеко.

— А в чому суть того Дагшелгра? — запитав він.

Арія присіла поруч, схрестивши довгі ноги.

— У тому, щоб зберегти ліс, — пояснила вона. — Щовесни ми співаємо для наших дерев, рослин і тварин. Без нас Ду Вельденвардена б поменшало.

Наче на підтвердження її слів, довкола залунали звуки лісового царства: гавкіт, виття, пищання й ревіння.

— Усі вони шукають собі пару, — пояснила Арія. — Повсюди в Ду Вельденвардені, як і в кожному нашому місті, ельфи співають цих пісень. Чим більше ельфів беруть участь у святі, тим рясніше квітнутиме наш ліс.

Ерагон відсмикнув руку, коли три дикобрази пробігли повз нього.

«Здається, я потрапив у казку», — посміхнувся він сам до себе.

Тим часом Орик підійшов до багаття й гарикнув, перекриваючи довколишній лемент:

— Клянусь бородою, що більше не піддамся впливам цієї клятої магії! Якщо таке знову станеться, то я повернуся до Фартхен Дура, і всім вам буде непереливки, бо ви матимете справу з Дургрімст Інгейтум!

— Я не хотіла тягти тебе на Дагшелгр, — сказала Арія. — Прошу вибачити мені за помилку. Втім, хоч я й захистила тебе від впливу магії, тут важко його уникнути.

— Сподіваюсь, це не задурить мені голову остаточно, — буркнув гном, озираючись на довколишні кущі, які аж хиталися від сновигання звірини.

Тієї ночі ніхто з них не спав. Ерагон і Орик не могли заснути через безугавний шум і лемент довкола наметів, а ельфи, здавалося, були щасливі чути рідні співи, і вряди-годи вони навіть пританцьовували.

Лісова вакханалія тривала чотири години поспіль, аж поки з небес не спустилася Сапфіра, прогнавши будь-який натяк на сон.

— Цей ліс немов живий! — вигукнула вона збуджено до Ерагона. — І моя кров закипає! Мабуть, це так само, коли ти думаєш про Арію! Нарешті я тебе зрозуміла!

Ерагон поклав руку на дракона, відчуваючи, як той здригається. Сапфіра щосили вчепилася пазурами в землю, аби змусити себе не танцювати. Ельфійка й собі стала поруч з нею, і так вони простояли втрьох до самого ранку, об'єднавшись в єдиний захисний ланцюг.

Щойно зійшло сонце, з'ясувалося, що ліс довкола розквітнув усіма барвами. Трава помітно виросла, поряснішало плодів на кущах і деревах, у повітрі панувала свіжість, наче після зливи.

— Лихоманка минула, — струснувши головою, сказала Сапфіра. — Я ніби знову стала сама собою. Утім, що я відчувала! Начебто народжувалася заново й сама себе створювала, танцюючи.

— Тепер усе гаразд? — спитав Ерагон.

— Мені треба трохи часу, щоб оговтатись, — відповів дракон.

Тим часом співи припинилися й Арія зняла закляття з Ерагона та Орика.

— Лифаєне, Нарі, — звеліла вона, — ідіть до Сильтрима й приведіть нам коней. Ми не зможемо йти пішки до Елесмери. А ще попередьте капітана Дамиту, що Церис потребує підкріплення.

— А що нам казати, коли вона спитає, чому ми покинули свій пост? — вклонився Нарі.

— Скажіть, що те, чого вона боялася, нарешті відбулось: вирм вкусив себе за хвіст. Вона зрозуміє.

Обидва ельфи подалися до Сильтрима, а решта подорожан заходилися вивантажувати речі з човнів. За якийсь час Ерагон почув, як їхні приятелі вже повертаються верхи на білих жеребцях, ведучи за собою ще чотирьох коней. Благородні тварини велично рухалися поміж деревами, а їхня шкіра виблискувала на сонці. На жодному з них не було сідла.

— Блетр, блетр, — прошепотів Лифаєн, зупиняючи свого коня.

— У вас усі коні такі породисті? — спитав Ерагон, милуючись вишуканими скакунами. Вони було не набагато вищі за поні, завдяки чому могли швидко пересуватися лісом. Здавалося, вони не лякалися Сапфіри.

— Ні, не всі, — усміхнувся Нарі, відкидаючи пасмо сріблястого волосся, — але більшість. Ми розводимо їх уже багато