Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

— Лифаєне, — стиха озвався хлопець. — Чому це Арія така нещасна?

Ельф напружився й ледь чутно проказав:

— Нам випала честь служити Арії Дротнінг. Вона страждала за наш народ, і ми радіємо тому, чого вона досягла у справі з яйцем Сапфіри. Утім, її горе — це щось дуже особисте, тож я нічого не можу розказати тобі без її дозволу.

Десь під вечір, коли Ерагон присів біля багаття, здалеку почувся підозрілий шум. Зиркнувши на Сапфіру й Орика, юнак подався в хащі, на ходу витягуючи меча. Продершись крізь чагарник, він побачив лише сокола зі зламаним крилом, який, лементуючи, бився в кущах.

— Як жахливо, коли несила злетіти, — зауважила здалеку Сапфіра.

Арія ж, підійшовши, мовчки напнула свого лука. Підстрелений птах стих у чагарнику, та ельфійка не пішла по свою здобич.

— Навіщо ж було стріляти? — спитав юнак.

— Його рана була смертельна, — похмуро мовила Арія. — Я тільки врятувала його від зайвих мук.

Сапфіра вдячно схилила голову й обережно торкнулася Аріїного плеча, а потім розвернулася й рушила до табору, здираючи хвостом кору з дерев.

— Ніколи не клич ельфа на допомогу, — прошепотів Орик до Ерагона. — Раптом він вирішить, що тобі буде краще, якщо помреш!

СВЯТО ДАГШЕЛГРА

Незважаючи на те, що Ерагон втомився напередодні, на другий день він прокинувся таки раненько, намагаючись не розбудити ельфів. Віднедавна це стало його грою — поглянути, коли вони прокидаються й чи сплять узагалі. Утім, і цього разу фокус не вдався.

— Доброго ранку! — гукнули звідкись згори Нарі з Лифаєном.

Юнак зиркнув на сусіднє дерево й побачив обох на висоті близько п'ятдесяти футів. Стрибаючи з гілки на гілку, ельфи швидко спустилися на землю.

— Ми спостерігали, — пояснив Лифаєн.

— Навіщо?

— Це все через мої нічні страхи, — вийшла з-за дерева Арія. — У Ду Вельденвардені небезпечно, особливо для вершника. Ми живемо тут тисячі років, і старі закляття все ще діють. Земля, вода, повітря — усе тут просякнуте чаклунством. Іноді це впливає на тутешніх тварин. Трапляються такі чудовиська, що краще про них не знати.

— А вони, — мовив Ерагон і раптом зупинився, відчувши, як засвербіло магічне тавро на його руці, а намисто, що його дав Ганел, потепліло.

Хтось намагався побачити його за допомогою магічного кристала.

— Невже Галбаторікс? — злякався хлопець. Він вихопив намисто з-під сорочки, відчуваючи, як Сапфіра вже поспішає до нього.

За мить усе минулося, і дракон мовив:

— Певно, наші вороги нас розшукують.

— Вороги? — перепитав Ерагон. — Хіба це не міг бути будь-хто з Ду Врангр Гата?

— Не думаю, — засумнівалася Сапфіра.

Арія спохмурніла, коли юнак пояснив їй, що сталося.

— Це змушує нас якомога швидше дістатися Елесмери, щоб продовжити твоє навчання, — сказала ельфійка. — Події в Алагезії розвиваються надто стрімко, тож часу в тебе буде обмаль.

Ерагон хотів обговорити все докладніше, та каное вже спустили на воду, тож слід було рушати в дорогу.

Невдовзі вони досягли водоспаду, який сповнював Ду Вельденварден пульсуючим рокотом. Цей водоспад був завширшки в сто футів і спадав із кам'яного уступу, який неможливо було оминути.

— Як же нам бути? — гукнув Ерагон крізь рев води.

Лифаєн подивився на хлопця, а потім показав на лівий берег, де стежина збігала крутим схилом угору.

Усі п'ятеро відв'язали торби, затиснуті між бортами каное, і розподілили між собою поклажу.

— Нівроку! — аж крекнув Ерагон, завдаючи на спину свого клунка. Зазвичай він не тягав такої ноші, мандруючи лісом.

— Зрештою, — озвалася Сапфіра, — я могла б перенести все це й сама.

Коли Ерагон переказав її пропозицію, Лифаєн вражено мовив:

— Ми ніколи б навіть не наважилися просити дракона про таке. Це принижує Сапфірину гідність!

Сапфіра тільки зневажливо гмикнула, пахкнувши полум'ям з ніздрів, й учепилася пазурами в Ерагонові торби.

— Якісь дурниці! — вигукнула вона, злітаючи з вантажем над гуртом подорожніх. — Підхопите мене, коли падатиму!

Ельфійка вибухнула сміхом, схожим на пташиний спів. Ерагон здивовано глянув на неї.

— Ти не надто чемний, мій друже, — усміхнулась Арія до Лифаєна, — якщо насмілюєшся вказувати драконові.

— Але ж це справді принижує її гідність, — знітився ельф.

— Ніхто нікого не принижує, — пояснила Арія. — Сапфіра це робить із доброї волі. Утім, нам уже час рушати.

Сподіваючись, що не перенапружить спину, Ерагон підняв каное разом з Лифаєном і завдав його на плечі. Йому довелося покладатися на ельфа, який крокував попереду, тому що сам він бачив лише стежку під ногами.

За годину вони обминули водоспад і вийшли туди, де річка знову ставала спокійною. Там на них уже очікувала Сапфіра — вона ловила рибу на мілководді, занурюючи голову в річку, немов чапля.

Арія гукнула дракона й звернулася водночас і до нього, і до Ерагона:

— За наступним поворотом буде озеро Арден, де стоїть одне з найбільших наших міст — Сильтрим. За ним — величезний шмат лісу, що відділяє нас від Елесмери. У Сильтримі ми зустрінемося з багатьма ельфами. Але я не хочу, щоб вас бачили, доки не відбудеться розмова з королевою Ісланзаді.

— Чому? — спитали обоє.

— Ваша присутність, — відповіла своїм мелодійним голосом Арія, — означає неабиякі зміни в нашому королівстві, а їх слід провадити обережно. Королева має бути першою, хто зустрінеться з вершником. Тільки вона, як досвідчена правителька, зможе проконтролювати ситуацію.

— А чи не зависокої ти думки про неї? — невинно спитав був Ерагон.

Нарі та Лифаєн при цьому зупинилися й сторожко зиркнули на Арію.

— Вона добре править нами, — з погордою мовила ельфійка. — Але тобі, Ерагоне, я порадила б поки що сховати свої вуха в каптур, аби ніхто не дізнався, що ти людина. Сапфірі також варто поки що не висовуватися, ховаючись удень і наздоганяючи нас уночі. Аджихад розповідав, що ти вже так колись робила.

— Як мені це набридло, аби хто знав, — буркнув дракон.

— Це триватиме всього лиш кілька днів, — запевнила Арія. — Щойно ми вийдемо з міста, хвилюватися з приводу випадкових зіткнень не доведеться.

Сапфіра зітхнула.

— Я заприсягнулась, — сказала вона Ерагонові, — що завжди буду поблизу тебе. Бо щоразу, як я тебе залишаю, відбувається щось непередбачуване: то Язуак, то Дарет, то Драс-Леона.

— Але ж не всюди! — заперечив юнак.

— Ти чудово знаєш, про що я говорю! — гаркнув дракон. — Тим паче я не хочу кидати тебе зараз, коли ти не можеш захищатися через ушкоджену спину.

— Арія й решта ельфів подбають про мене, чи не так?

— Гаразд, Арії я довірю, — поміркувавши, озвався дракон. — Але я не чекатиму далі цієї ночі, а потім знайду вас, хай хоч де б ви були!

— Я зрозуміла, — кивнула Арія. —