Заміж? Не піду! - Енжі Собран

- Відставити паніку! - і помітивши, як знітилася Фоксі, вже спокійно додала. - Немає там нічого.

- З-ззві-ддки, ти ззнааа-йєш? - заїкаючись, запитала принцеса.

- Бачу, - впевнено заявила я, хоча на ділі не бачила нічого, крім наших силуетів і тонких ниточок, що ведуть до дверей. І виглядало це так, ніби у мене раптом активізувався нічний зір, коли бачиш не обриси предмета, а тепло, що він випромінює.

- Бб-ба-чиш-ш? - все ще стукаючи зубами, здивувалася Фоксі.

- Бачу, тому заспокойся і припини смикатися. Який у тебе улюблений колір?

- Колір?

- Колір, - повторила я, обережно звільняючи свою руку з стиснувших тонке зап'ястя пальців.

Щось торкнулося моєї ноги, поповзло вгору, забравшись під штанину. Зусиллям волі погасила панічну атаку, знаючи, що якщо зараз пискну, це буде подібно сніговій грудці, що котиться з вершини гори.

- Геліотроповий, - видавила з себе принцеса.

- А це який? - прийшла моя черга дивуватися.

- Ну як же? - здивовано вигукнула принцеса, забувши про гидоту, що копирсалася  під нашими ногами. - Це колір квітки геліотропа. Яскраво-ліловий.

Мені це ні про що не говорило, але затримуватися в цій кімнаті не хотілося. Вибравши найближчий до нас відтінок фіолетового, попрямувала до дверей. Чому саме так? Не знаю, я і сама не розуміла причин свого вчинку, але варто було Фоксі наблизитися до мерехтливого прямокутника двері, як вона почала відкриватися. Вузькі двері не дозволяли пройти разом, і я люб'язно пропустила принцесу вперед.

- Пригнися, - попередила я, але було пізно - Фоксі вже встигла стикнутися головою об укіс.

Застогнала від болю, зігнулася майже вдвічі та зробила крок вперед. Почувся звук падіння і нова хвиля схлипів. Майже очікувано підступні двері відразу ж зачинилися, залишаючи мене в темряві й самотині. І дверима, висота яких стрімко зменшувалася, а, отже, підлога прискорилася, погрожуючи, розплющити мене про стелю.

Метнулася до першої ж двері, що потрапила в поле мого зору, зелені обриси  якої заклично пульсували. Ось тільки пара кроків, а висота скоротилася на добрі двадцять-тридцять сантиметрів. І якщо, коли йшла принцеса, можна було просто пригнути голову, то тепер отвір по висоті був тільки до моїх грудей. Кілька миттєвостей зволікання, поки я розмірковувала про те, як краще вибиратися з урахуванням того, що невидима підлога з іншого боку може виявитися нижче, скоротили висоту до моєї талії. Довелося вставати на карачки і, викинувши в відчинені двері фоліант, повзти. На хвилинку відвідала крамольна думка залишитися в приміщенні та дочекатися стелі. Чомусь я не звернула на неї уваги, а з урахуванням того, що всі ми залишимося живі, її цілком могло і не бути, і підлога підняла би мене на поверхню.

Всі ці думки промайнули в голові, подібно осяяння, поки я, зціпивши зуби, стримувала хворобливі стогони. Вдарилася я добре. На мить, в низці зірочок, які оберталися перед очима, промайнув жаль, що в цей раз не було ніякого принца-подушки. Спалахнуло слабеньке світло, позбавляючи мене можливості бачити різнобарвне випромінювання.

Посиділа пару хвилин, приходячи в себе і потираючи місця, які саднили. А потім, згадавши про гори і Моххамеда, підхопивши фоліант та дивуючись, якою же річчю я обзавелася на цей раз, попрямувала  вузьким коридором.