Тринадцята казка - Діана Сеттерфілд

Вражений актуальністю спостережень Естер, лікар дав їй почитати дослідження клінічної історії родини Брейзенбі. Повертаючи книжку, вона супроводила прочитане аркушем, на якому виклала свої посутні зауваження. А лікар тим часом поповнив свою літературну добірочку про двійнят новими книжками і свіжими публікаціями (у тому числі й про ще не завершені дослідження) як тутешніх, так і закордонних авторів. За тиждень-два лікар Модслі пересвідчився, що може заощадити час, якщо спочатку даватиме ці нові надходження Естер, а та постачатиме йому свої розумні й лаконічні резюме. Прочитавши геть усе, що можна було прочитати на цю тему, лікар та гувернантка повернулися до обговорення власних спостережень. Вони робили нотатки: він — медичні, вона — психологічні. На полях її коментарів лікар Модслі залишив свої нечисленні зауваження, тоді як зауваження Естер до його нотаток були значно більші за обсягом і часто супроводжувалися її власними переконливими доповненнями на окремих аркушах.

Тож вони читали; вони міркували; вони зустрічалися; вони обмінювалися думками. Невдовзі вони вже знали все, що тільки можна було знати про близнят як таких; але це була теорія. Лишалася практика.

— Ми виконали велику роботу, — якось сказав лікар увечері, коли вони сиділи у бібліотеці. — Ми перечитали масу літератури. Однак ні на крок не наблизилися до розв’язання проблеми. — Він знервовано провів рукою по голові, пригладжуючи волосся. Річ у тім, що лікар Модслі пообіцяв дружині, що повернеться о пів на восьму, і вже спізнювався. — Отже, Аделіна придушує своє добре начало саме через Еммеліну? Гадаю, що відповідь на це запитання лежить за межами тих знань, які існують на теперішній час. — Він зітхнув і кинув олівець на стіл, виявляючи своє роздратування.

— Ви маєте цілковиту рацію. Саме так воно і є. — У голосі Естер теж почулося роздратування, причому абсолютно виправдане: лікареві знадобилося аж чотири тижні, щоб дійти висновку, до якого вона намагалася підвести його з самісінького початку.

Лікар Модслі обернувся до Естер.

— Є лише один спосіб перевірити це, — мовила вона стиха. — Здійснити власне дослідження.

Він здивовано звів брови.

— Звісно, — вела далі Естер, — мені, як простій гувернантці, навряд чи вдасться переконати видавців відповідного медичного часопису надрукувати хоч якусь мою роботу. Щойно вони дізнаються про рід моїх занять, то відразу ж подумають: а, це якась дурепа, що лізе туди, де вона нічого не тямить! — Естер знизала плечима й опустила очі. — Може, вони й матимуть рацію. Але ви — інша справа. — Вона лукаво поглянула на лікаря. — Я впевнена: фахівцеві з належним досвідом і знаннями тут є над чим плідно попрацювати.

Спочатку здавалося, що лікар був ошелешений, але мить — і в його очах з’явився замріяний вираз. Нове оригінальне дослідження! А чом би й ні?.. Лікар Модслі раптом збагнув, що саме зараз, перелопативши купу спеціальної літератури, він, безперечно, став найкомпетентнішим у країні фахівцем із питання близнят! Хто ще знав стільки, скільки знав він? І хто ще мав під самісіньким носом такий чудовий конкретний приклад?..

Переконавшись, що її пропозиція пустила коріння в душі лікаря Модслі, Естер мимохідь кинула:

— Звичайно ж, якщо вам знадобиться асистент, я залюбки надам вам усю допомогу, на яку тільки буду спроможна.

— Дуже люб’язно з вашого боку, — схвально кивнув лікар Модслі. — Ваша допомога буде мені дуже потрібна. Ви ж працювали з цими дівчатами… маєте великий практичний досвід… Безцінний досвід, просто безцінний!..

Додому він прийшов, оповитий маревом мрій, тому навіть не помітив, що вечеря вже холодна, а дружина роздратована.

Попрощавшись із лікарем, Естер забрала зі столу папери й вийшла з бібліотеки; звук її чітких кроків та рішучий стукіт, із яким вона зачинила двері, свідчили про те задоволення, яке вона відчувала.

Здавалося, що у бібліотеці нікого не залишилося, але це було не так. Розпростершись на всю довжину свого маленького тіла, на верхній книжковій полиці, під стелею, лежала дівчинка і знервовано гризла нігті, намагаючись усвідомити почуте.

Оригінальне дослідження…

Аделіна придушує своє добре начало через Еммеліну…

Не треба було народитися генієм, щоб здогадатися, що мало трапитися.

Вони зробили це вночі.

Еммеліна навіть не поворухнулася, коли її підняли з ліжка. Мабуть, коли її виносили з кімнати й несли коридором, її, сонну, заспокоїв знайомий запах мила, який ішов від гувернантки. Тієї ночі дівчинка не втямила, що з нею збираються зробити. Пробудження й усвідомлення реальності мало статися лише кілька годин по тому.

З Аделіною було по-іншому. Кмітлива і здатна гостро відчувати, вона швидко прокинулася, відчувши відсутність сестри, й кинулася до дверей. Але двері було завбачливо замкнено дбайливою рукою Естер. Мить — і Аделіна все збагнула, про все здогадалася. Їх розділили!..

Аделіна не стала верещати, не стала гамселити кулаками по дверях, не стала дряпати нігтями замок. Уся її бурхлива енергія кудись зникла. Вона безсило опустилася на підлогу біля дверей і обм’якла, наче мішок із лахміттям. Так вона і провела решту ночі. Голі дошки долівки муляли їй кістки, але болю Аделіна не відчувала. Камін згас, але холоду дівчинка в тонкій нічній сорочці не відчувала теж. Вона нічого не відчувала взагалі. Вона зламалася.

Коли вранці по неї прийшли, Аделіна наче не чула, як повертався ключ у замку, ніяк не відреагувала, коли двері, відчинившись, відсунули її вбік. Очі її згасли, обличчя було ніби знекровлене. Вона була холодна, наче мрець, і тільки губи її безустанку ворушилися, тихо шепочучи те саме заклинання:

— Еммеліна, Еммеліна, Еммеліна…

Естер узяла Аделіну на руки. Яка легенька! Дівчинці вже виповнилося чотирнадцять, але тіло її було з самої шкіри та кісток. Несамовита енергія Аделіни підживлювалася силою волі, а коли сила волі зникла, то решта вже мало важила. Аделіну знесли вниз легко, наче невеличку подушку, яку збиралися вибити від пилу і провітрити.

Карета рушила. Кіньми правив Джон. Мовчки. Невідомо, чи підтримував він те, що відбувалося, чи ні. Усе вирішувала Естер.

Аделіні сказали, що її везуть побачитися з Еммеліною. Але цю брехню не варто було й вигадувати: дівчину тепер можна було забирати куди завгодно, і вона б не чинила жодного опору. Вона розгубилася. Наче відсторонилася сама від себе. Без сестри Аделіна була ніхто. До будинку лікаря Модслі привезли не людину, а лише оболонку. Там її й залишили.

Тим часом Еммеліну, так і не розбудивши її, перенесли з ліжка в кімнаті Естер назад до дитячої спальні. Там дівчинка проспала ще годину, а коли прокинулася, то з легким здивуванням виявила, що сестри немає. З наближенням ранку це здивування зростало, а вдень перетворилося на тривогу. Еммеліна шукала сестру в