Гонихмарник - Дарунок Корній

У «нижньому» таборі їх зустрів сердитий і знервований Петро. Красуня Світлана, після жахливої сварки з Кажаном, комусь зателефонувала. Згодом спакувалася, а через пару годин Петро допоміг їй донести речі до дороги. Там на неї чекав розкішний новісінький джип із пузатим вусатим дядечком за кермом. Вона артистично надула губки, поцілувала колобка в лисину, бо той був на голову нижчим від неї, з охами та ахами всілася в машину, махнула на прощання ручкою і поїхала. «Святе місце пустим не буває, Кажане!» — прокоментувала подію з посмішкою Морва. — Ви би чули, як вони сварилися, — переповідав Петро пізніше, коли Кажан відійшов за хмизом. — Кажан сказав, що не кохає її та ніколи не кохав, якщо вона цього не розуміє, то йому байдуже. Світлана істерично верещала, ридала, цілувала йому ноги. Бігме, думав, що таке лише в жіночих романах та в серіалах буває, напевне, дівчина перечиталася чи передивилася чогось такого. Врешті вона йому погрожувала, потім взяла пилочку для нігтів і сказала, що вб'є себе. Та на Кажана це не подіяло, видно, такі показові виступи відбувалися частенько. Врешті хлопець не втерпів, спакував наплечник і дременув від неї, наказавши мені стерегти табір. Свєтка годинки дві люто вила у мене на плечі, думав, що збожеволію. Боляче дивитися, коли така краса марніє. Але, як то не дивно, теперечки добре розумію Кажана. У Свєтки істерики через кожну дрібницю. Ніготь зламала — драма, мурашка вкусила — алергія, пілюлі і сльози, туш потекла — шок, дорога нерівна — скімлення. Тоді зателефонувала. Ну, я вже казав. Фу! Ледве дочекався того джипа. Та навіть шикарні ноги і розкішне біле волосся глупоти не компенсують. Овва, шикарні ноги, то ще не все!

— Угу! Шикарні, направду, — раптом із-за спини Петра почувся насмішливий голос Кажана, він сердито кинув перед собою оберемок хмизу. — Хочеш, Петре, притчу про ноги.

Петро знітився. Кажан майже все чув.

— А ти не кремпуйся, Петре, не кремпуйся! Я вже звик. Так от — притча. Жила собі на світі Жаба! Красуня та принцеса між жабами: довгонога, дзвінкоголоса, якщо можна так сказати про жабку. Ну стрьомна, одним словом, як Свєтка. Одного разу вертала вона з вечірки і, щоб вкоротити шлях, вирішила перебратися колією, а не через тунель. Так була замилувана своїми ногами, що й не помітила швидкого потягу. Бах, і потяг відчикрижив бідоласі ноги. «Добре, що жива залишилась», — подумала оптимістично Жаба. Але так їй жаль стало красивих вишуканих ніжок, і вона вирішила вернутися назад, на колію, та востаннє помилуватися своїми бездоганними ніжками. Через неуважність не помітила ще одного зустрічного потяга. Бац — і Жабі відтяло голову. Все. Кінець. І Жабі, і притчі.

— Як це! А мораль? Давай мораль! — протестував Петро.

— А мораль дуже проста, Петре! Не слід втрачати голову, друже, через гарні ноги.

Усі весело зареготали. Схоже, що відсутність Світлани Кажана тільки втішила.

І не лише його. Навіть Сергій не жалкував за її зникненням, сказавши мимохідь, що Кажан і так задовго її терпів.

Зварили добру козацьку юшку із салом. Морва таки неперевершено куховарить. Аліні здалося, що смачнішої страви вона в житті не їла. А коли прийшла пора йти спати, настала черга казки. Правда, цього разу Аліна спробувала відкараскатися, втома і все таке… Та то був глухий номер. Усі напосілися на неї. Довелося розповідати.

Кажан вперто не скидав своїх окулярів, роблячи морок ночі для себе ще похмурішим. Якоїсь миті Аліні здавалося, що він встане та піде геть, надто напруженим видавався, а оскільки сидів навпроти неї через багаття, то повністю уникати зустрічі поглядів не вдавалося. Але юнак залишився.

— Давно це трапилося, коли гори ці не були такими високими, а небо таким зоряним. Жила собі в Карпатських горах красуня Аничка. По сусідству з дівчиною мешкало два легіні — Олекса та Устим. Поки всі троє були малими, то так файно бавилися біля потічка чи на полонині, приятелювали. Промайнуло дитинство, і цибата Анька перетворилася на красиву панянку з довгою світлою косою. Коли вранці вона розчісувала своє шовкове волосся, то здавалося мимохіть, що гребінець на струнах золотих виграє ніжну мелодію. Лагідна вдача дівчинки перемінилася на гордовиту вдачу вродливої панни. То зайва увага легенів з усієї округи розманіжила красуню. Все їй видавалося не таким. Сонце надто пекуче, вранці захолодно, дощ зарясний, трава зазелена, сніг забілий. Олекса вправно грав на флоярі й дарував всі свої мелодії гордій красуні. Устим був трембітарем. Здавалося, що сонце вставало й лягало спати, лише дякуючи мужнім звукам трембіти та солодкій звабі флояри, бо ті звуки принаджували світанок та вкладали спати день. Не могли вгодити Аничці і сусіди-близнюки. Вони так сильно її кохали, а вродливиця лише кепкувала та насміхалася з юнаків. Казала, що тільки одному може подарувати своє серце. А кому? Не відає! Про це знає хіба що Чарівниця з найсніжнішої карпатської гори. «От підіть і спитайте у неї!» — чванливо говорила вродливиця.

Рушили легіні на пошуки Чарівниці. Бо терпіти невизначеність не мали сили. Кажуть, що мешкає Чарівниця на найвищій карпатській горі. Довго блукали брати горами, шукаючи найсніжнішу гору, стерли не одні постоли, зранили до крові руки та коліна. І ось одного дня вони піднялися на гору, верхівка якої губилася в захмар'ї. Між лілейними пелюстками хмар ніжно бовванів золочений палац. Був зроблений із кришталю та сяяв у променях сонця золотом. На порозі стояла Чарівниця.

— Вітаємо тебе, Чарівнице гір! — хором привіталися брати.

— Вітаю і вас, чесні легіні! Знаю, що привело вас до мене. Та допомогти зможу лишень одному. Ви обидва тут у справедливому двобої не на життя, а на смерть мусите вирішити — хто достойніший кохання Анички. Переможений — гине! Хоча можете й передумати, схаменутися. Ви ж бо — брати? Чи варте кохання самозакоханої гордячки такої офіри?

Полуда закрила очі хлопцям. Кожен вже вимислював красуню Аничку у своїх обіймах. Билися брати не на життя, а на смерть. І от Олекса, знесилений у борні, впав перед братом на коліна й почав благати сердешно:

— Братику, не вбивай! Спам'ятайся! Можеш забрати Аничку собі. Я вашому щастю перечити не буду. Піду світ за очі. Тільки даруй ми життя!

Подивився Устим на Чарівницю, потім на брата, згадав спокусливі уста Анички, її звабливі очі, шовкове світле волосся і штовхнув