Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська
— Я наказую…
Плоский двоголовий ящір. Крилатий скелет ледь-ледь почав вирощувати нові сухожилки.
Безгруда самиця з хвостом скорпіона.
І цаповидні вершники. Провісники Великого Зла.
— ВІН тебе чекає.
— Ні!
— ВІН наказує прийти.
— Ні! — жахно сахаючись до колекції вівтарів, затоплених власною люттю орденів та сект.
— НІ!!!
— Перетворив ріки на полин та знищив мудрих старців і мешканців двох міст? — спитав його Той, Що Сидить На Троні.
— Вибач мені, — скиглив Вітчим, лежачи перед НИМ понівеченою одноокою почварою.
— Вибач!
Волочачи за собою шматки плоті. Гниючи живцем. Пересилюючи те, що називається Пекельний Біль.
Виють шакали і стогнуть гієни.
— Я кликав тебе, — мовив Той, Що Сидить На Троні.
— Вибач!
— Я посилав по тебе…
— Вибач!
— Ти не послухав мене.
Пересохлі крила, недопалки свічок у порожніх очницях.
— Ти…
У кривавому тумані Пекла.
— Я тві-і-ій ра-а-аб! — скиглив Вітчим.
— Ти?
— А Пе-ек-ло — мі-ій ді-і-м-м-м!
Народжений Янголом, він, як і всі вони, сам обрав Зло.
— І ти зна-а-аєш про це-е-е!
— Вибач!!!
— Чотири рази, — мовив Той, Що Сидить На Троні.
— Вибач!!!!!
— Чотири рази ти все це робив.
— Вибач!!!!!!!
— Але тепер…
— Вибач!!!!!!!!!
Четверо забитих янголів. Їх знищив Вітчим. Чотириста тисяч мертвих янголів прив’язані до Пекельних Стовпів. Змеркле золото крил.
— Котрі з них — твої?
— Оцей, — сказав Вітчим.
Янгол зі стрілою в лобі.
— Отой.
Янгол сивобородий з пісковим годинником.
— Цей.
На диво прекрасна жінка-янгол, він розпинав її, регочучи, сорок віків тому.
— Цей.
Янгол, котрий програв єдину з Восьми Війн.
— Ти надто загулявся.
— Я вб’ю її!
— Ти відчуваєш свою силу?
— Я знищу її!
— Ти вирішив, що подужаєш, розважаючи її грою?
— Вона буде п’ятою!
— Чотири рази!
І Мачуха — кружляючи білим пилом пересохлої тліні, млосно лащиться до найнижчої приступки Трону, істота зі Світу Мертвяків, що Повернулися назад.
— Ти…
— Він був тобі відданий, — не підводячи очей. Не сміючи дивитися на НЬОГО.
— Вибач йому, — благала вона.
— Він усе зробить, — казала вона, і Він повільно Здіймав Руку.
— Він знищить її!
— Я завжди був тобі відданий!!!!!!!!!
— Гаразд…
Вітчим лежачи на підлозі у своєму кабінеті. Мачуха сидячи в його кріслі.
Келих із теплим вином.
— Хочеш ковток?
А він іще не йме віри, що знову може дихати:
— Я знищу її… Я знищу її… Я знищу…
— Певно, що так, — сказала Мачуха. — І я можу тобі чимось допомогти?
— Так…
Вони разом створили світ і разом привели його до Кінця…
Вітер і чорні хмари, і дев’ять почвар, що вийшли з них, вилискують шкірою та лащаться до нього.
