Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой

 І тут мати Дора ходить із козирів:

— Дещо застара, але симпатична, це вже краще, ніж я думала!

Я гублюся, але тільки на кілька миттєвостей. У мене є досвід спілкування з гіпотетичними свекрухами, якраз зі свекрухами саме такого формату, в очах яких читається явне «кістьми ляжу, але негодящій жінці я свою кровинку-дитинку не віддам». У грудях трохи ниє, але це не від того, що спогади болючі, просто шкода себе ту, зовсім недосвідчену, нездатну оборонити себе, яка чекає, що коханий хлопець захистить від будь-якої біди, навіть від гострого язика своєї матері. Але ні, не того разу і не наступного. А зараз я вже в змозі...

— Ви б побоювалися бути настільки відвертою, сейло Дор, — голос Морозка звучить загрозливо. — Можливо, це пара вашого сина, Алентро, вибір якого вже ніяк не змінити. І як ви з нею у майбутньому будете будувати стосунки? І це вже не кажучи про те, що сейла Ольга зараз просто може розвернутися і піти.

— Як піти? — так дивується «свекруха», ніби навіть і не думала про такий розвиток подій. А я, чесно, не думала, що дехто кинеться одразу на барикади, тобто на нібито мою свекруху, щоб мене захистити. Дивуюся. Ну так, він сказав, звісно, що відстоюватиме мої інтереси, але якось незвично, чи що. І трохи злість бере: я вже й промову приготувала жваву... Хоча що мені заважає продовжити цю уявну промову зараз?

— Просто піти, ніжками, — додаю я і трохи ближче стаю до Морозка, раз є кам'яна стіна, то чому б не скористатися. — Я ваших правил не знаю, вашому сину я нічого не обіцяла. І взагалі на мене вдома чекає чоловік і троє дітей... Тож на статки вашого невихованого сина мені відверто байдуже.

— Що?! — верещить жінка і, здається, хоче кинутися на мене, але її притримує батько Дора, погляд у нього ну дуже вогняний, я мала б уже тричі спалахнути смолоскипом. Але більше мене турбує зведені до перенісся брови в Морозка.

— Це правда? — вкрай серйозно запитує він, і я не можу збрехати йому.

— Ні, я придумала, зате ефект миттєвий.

— Ясно, — киває він і звертається вже до батьків Дора. — Почнемо з початку й обійдемося без оцінок. Стан вашого сина?

— На три з п'яти. Дуже незвичайний зрив, — відповідає йому чоловік, батько Дора. — Причину я не бачу, сина звісно ми перевіряли з самого дитинства, передумов не було ніяких.

— У нього досить різкий характер і брак контролю...

— Він просто молодий, Фосе! — зривається знову жінка. — Він всього лише молодий і хоче жити. Хоча про що я? Ти вже, мабуть, і забув, як це — відчувати себе живим! Скажи, чи є там щось під дохлою мерзлою оболонкою, га?!

— Принаймні, я виконую свої обов'язки як належить, — у голосі Морозка проривається злість. А я намагаюся нашкребти крихти інформації з їхньої розмови. І чому іссейл не має бути «живим»? Через те, що він — іссейл? Чи є ще якась причина? 

— Його стан, утім, не безнадійний, я впевнений, його щось тримає. Найімовірніше, пара, — батько Дора продовжує говорити, ніби навколо нікого немає і ніхто не свариться. І тим паче я здригаюся, коли він звертається до мене: — Ходімо, сейло.