Українська література » Фентезі » Сплячі красуні - Стівен Кінг

Сплячі красуні - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Сплячі красуні - Стівен Кінг
повз напис: «КРИЗА АВРОРА ГЛИБШАЄ».

– Я читала це, – сказала Лайла, торкаючись книжки. – Собака спілкується літерами з гри у скребл.

– Ну от, ви прийшла і всьо мені спортила, – сказав Ґас. Акцент у нього був пекучий, як поливка «червоне око»132.

– Вибачте, вам все одно сподобається. Гарна книжка. А зараз, коли з літературною критикою ми вже розібралися, зробіть мені каву. Чорну. І нехай це буде XL.

Він пішов до «Банна»133 і налив велику чашку на винос. Кава була чорною, це добре, а ще мабуть, міцнішою за Чарльза Атласа134 і такою ж ядучою, як покійна ірландська бабуся Лайли. Саме те, що їй треба. Ґас насунув на чашку картонну протижарову манжету, накрив чашку кришкою і подав її Лайлі. Вона полізла по гаманець, але він похитав головою.

– Не тре’ гроші, шерфе.

– Ні, треба.

Це було непорушне правило, проголошуване табличкою на її столі: «НІ ГНИЛИМ КОПАМ, КРАДІЯМ ЯБЛУЧОК». Бо щойно ти почнеш брати щось задурно, це не припиниться ніколи… й обов’язково потягне за собою quid pro quo.

Вона поклала на шинквас п’ятірку. Ґас посунув її назад.

– Це тойво, не за значок, шерфе. Сьодні безплатна кава для всього бабоцтва. – Він глянув на своїх офіціанток. – Ану-бо, хіба неправда?

– Правда, – сказала одна і підійшла до Лайли.

Вона полізла собі до кишені спідниці.

– І вкиньте оцього собі у каву, шерифе Норкросс. Смаку воно ніяк не допоможе, але додасть вам накрутки.

Це було пуделко порошку проти головного болю «Ґуді». Хоча Лайла сама ним ніколи не користалася, вона знала, що це улюблений смаколик Три-Окружжя, який міститься у верхній частині списку фаворитів разом з «Повстанським кличем»135 та притрушеними сиром дерунами. Якщо розірвати конвертик і висипати його вміст, залишається те, що дуже схоже на пакетики коксу, які вони знайшли у задній стодолі братів Ґрайнерів, замотані в поліетилен й заховані в старому тракторному колесі – саме тому вони, і чимало інших дилерів, використовували «Ґуді» для паювання свого продукту. До того ж, він дешевший за «Педіа-Лакс»136.

– Тридцять два міліграми кофеїну, – сказала інша офіціантка. – Я сьодні вже двійко випила. Я не збираюся засинати, аж поки головаті хлопці не розрулять це лайно, Аврору. Аж ніяк.

4

Одною з великих вигід посади одного-єдиного урядника контролю за тваринами в окрузі Дулінг – либонь, єдиною вигодою – була відсутність над Френком боса, який би ним попихав. У принципі, Френк підлягав меру і міській раді, але вони майже ніколи не з’являлися в його маленькому закуті позаду непоказної будівлі, в якій також містилося історичне товариство, відділ рекреацій та податкова, що йому цілком годилося.

Він вигуляв і заспокоїв собак (для цього нема нічого кращого за «Курячі чіпси для цуциків від доктора Тіма»137), поналивав їм води і пересвідчився, що о шостій нагодувати і вигуляти їх знову прийде Мейзі Веттермор, волонтерка зі старшої школи. Так, її черга за графіком. Френк залишив їй записку щодо різних ліків, замкнув офіс і пішов. Тільки пізніше йому дійшло, що Мейзі могла мати справи, важливіші за кількох бездомних тварин.

Він думав про свою дочку. Знову. Він налякав її цього ранку. Йому неприємно було це визнавати навіть перед собою, але він визнав.

Нана. Щось почало його гризти у зв’язку з нею. Точно, що не Аврора, але щось пов’язане з Авророю. Що воно таке?

«Передзвоню Іл, – подумав він. – Зроблю це, тільки-но дістанусь додому».

Але перше, що зробив Френк, зайшовши до маленького чотирикімнатного будиночка, який він орендував на Елліс-стрит – це зазирнув у холодильник. Небагато чим було там поживитися: два стаканчики йогурту, вже пліснявий салат, соус для барбекю «Ласкавий Бейбі Рей»138 і коробка вівсяного стауту «Дочка гірника», висококалорійного пійла, яке, як він гадав, мусить бути корисним для здоров’я – в ньому ж вівсянка, хіба ні? Він узяв одну бляшанку, і тут задзвонив телефон. Френк побачив на маленькому екрані фото Ілейн і вмить отримав просвітлення, без якого б радо обійшовся: він боїться гніву Ілейн (трішки), а його дочка боїться татового гніву (лише трішки… сподівався він.) А чи можуть на цих почуттях триматися сімейні стосунки?

Наразі це я тут доброчесний парубок, нагадав він собі, і прийняв дзвінок.

– Агов, Іл! Вибач, що не зв’язався з тобою раніше, але дещо трапилося. Сумна пригода. Я мусив усипити кицьку судді Сілвера, а потім…

Ілейн не збиралась дозволити збити себе з курсу темою кішки судді Сілвера; вона бажала відразу ущупити його. І, як зазвичай, зі старту ввімкнула свою гучність на десятку:

– Ти до всирачки перелякав Нану! Вельми дякую тобі за це!

– Заспокойся, гаразд? Я тільки сказав їй, щоб рисувала свої картини в хаті. Через той зелений мерседес.

– Я не розумію, про що ти говориш, Френку.

– Пам’ятаєш, коли вона вперше пройшла тим газетним маршрутом і розказувала, що їй довелося відбігти на моріжок Ніделгафтів, бо якийсь парубок на великій зеленій машині з зіркою спереду вискочив на хідник? Ти сказала тоді мені, щоб я дав цій справі спокій. Я дав їй спокій.

Слова виливалися дедалі швидше й швидше, скоро, якщо не візьме себе в руки, він почне їх випльовувати. Чого не розуміла Ілейн, так це того, що інколи він, щоби бути почутим, мусить кричати. Принаймні з нею.

– Та машина, яка збила кицьку судді Сілвера, також була великою, зеленою і з зіркою спереду. Мерседес. Я вже був майже певен, кому вона належить, а потім Нана ще підказала…

– Френку, вона казала, що та машина вискочила на хідник за півкварталу від неї!

– Може й так, а може то було ближче, а вона не хотіла нас лякати. Не хотіла, щоб ми заборонили їй той газетний маршрут, коли вона його тільки отримала. Просто послухай, гаразд? Я дав цьому спокій. Я бачив той мерседес на районі багато разів, але дав цьому спокій.

Скільки разів він уже це повторив? І чому це нагадало йому оту пісню з «Крижаного серця»139, яку ходила й безперервно наспівувала Нана, аж поки не впевнювалася, що зводить цим його з розуму? Френк так сильно вчепився в бляшанку стауту, що та прогнулася, якщо він не заспокоїться, він її розірве.

– Але не цього разу. Не тепер, коли він збив Какао.

– Про кого ти…

– Про Какао! Какао, кицьку судді Сілвера! На її місці могла бути моя дитина, Ілейн! Наша дитина! Коротше, той

Відгуки про книгу Сплячі красуні - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: