Меч і хрест - Лада Лузіна

– Ну що, знайшла? – гримнула Чуб на Марійку, що скрупульозно перегортала одну з прихоплених із дому книжок. – Що там є про польоти?

– На параплані? – глузуючи, уточнила Катя.

– На мітлі!!!

Ковальова із сумнівом подивилася на подругу.

– Даринко, нам же не горить, еге ж? – благально пробубоніла вона.

Катя кивнула. Делікатна студентка подобалась їй чимдалі більше. І в грудях по-зрадницьки булькнуло щось тепле, людяне, схоже на бажання віддячити, навчити, допомогти.

– Як це не горить? – захлинулася Землепотрясна Дарина Чуб. – Там зрозуміло написано: побачиш на небі вогонь і ПОЛЕТИШ туди! Ти б хоч свій агрегат випробувала! – образилася вона на її відчужену байдужість. – Я спеціально твоє сідло до щітки прикрутила. Будеш як Маргарита. Тобі ж приємно?

– Дуже.

Навіть приклад обожнюваної Маргарити Миколаївни, що пролетіла верхи на щітці з Москви до Києва та назад у Москву, не розтопив Марійчиних страшенних сумнівів. Хоч як би далеко поширювалась її віра в чудеса, вона була дитям XXI століття, і літальні здібності дерев’яної палиці викликали у неї вкрай немічний ентузіазм, а безрозсудна віра, що оселилася в душі Дарини, в їхню здатність злетіти, стрибнувши з п’ятнадцятиметрової вежі, здавалася відверто небезпечною. Для Чуб – сама Марійка точно знала: ніякими літературними прикладами її на цей страхітливий подвиг не спокусити!

– А ти чого сидиш, як королева? Уже восьма тридцять. Невдовзі сідатиме сонце! – накинулася Чуб на Катю.

– Ні, дякую, – гидливо відхрестилася та. – Я краще тут посиджу. Буде кому «швидку» викликати, коли ти об асфальт гепнешся.

– Ну мусить же вона якось літати!!! – люто закричала Чуб, відкидаючи безталанну мітлу.

– Невже? – саркастично зламала брови Катерина. – Так, любі мої, давно я в цирку не була!

– Дурка! – крикнула Дарина. – Там шафа, повна мітел! Тут балкон без перил – мов спеціально для зльотів! Що це, по-твоєму, значить?

– На трасі під Києвом мітли десятками стоять. Дядьки продають – по три гривні штука. Не підкажеш, там часом не заміський аеропорт?

– Усі відьми літають на мітлі! Це кожний знає! Але я подумала, що вдень…

– Невже? Ти ще й думати вмієш? – єхидно поцікавилася Дображанська.

– Я в дитинстві мріяла бути льотчиком-космонавтом!

– Це, звісно, доказ, – вискалилася Катерина.

– Так от. Київ дуже важливе місто в плані повітроплавання! – збуджено зацокотіла космонавтка Д. Чуб, що, втім, не відбулася. – І Сікорський тут народився, який перший вертоліт винайшов. І Корольов, який першу ракету вивів в космос, – наш, із Житомира, в Києві, в Політехнічному навчався, де й Сікорський… Ми тільки перший літак проґавили! Зате першу «мертву петлю» на літаку Петро Нестеров у Києві зробив. І перший у світі багатомоторний літак «Витязь», і «Ілля Муромець» – теж Сікорський! З нього потім у війну перші російські бомбардувальники робили, ескадри «Муромців»! А все чому? Тому що в Києві ЗАВЖДИ літали!

– Якби хазяйка цього будинку літала на мітлі, вона не тримала б у шафі параплан, – з апломбом приземлила «космонавтку» Катя.

– Та ви! Ви! – завикала заземлена «льотчиця».

– А якщо ми – не відьми? – сказала Марійка.

Чуб завмерла з розтуленим від обурення ротом, поглядаючи на неї як на останню зрадницю.

– Ти ж сама… Перша! – слізно почала вона.

Але Марійка вже прилипла до книжкової полиці, намагаючись визволити звідти стиснутий позолоченими сусідами том словника.

– І в листі, і в книзі немає слова «відьма»! – стривожено пояснила Ковальова. – Тільки «Ясна Києвиця». Рідкісне визначення – я його ніколи раніше не зустрічала. А раптом це не синонім, а… – Том нарешті вирвався на волю, і Марійка пірнула в нього з головою. Дарина напружено чекала, поглядаючи на свою мітлу, – коли справа стосувалася книг, подруга зазвичай даремно не молола язиком.

– «Киевица, – вивудила потрібне слово студентка, – худая ведьма».

– Тобто хирлява? – нервово сіпнулася Дарина, мимоволі хапаючись за свою занадто вгодовану талію. – Що це означає? Вони тільки худих беруть?!

– Авжеж! – розвеселилася Катерина. – Я згадала! Я передачу про інквізицію дивилася. Так там говорили: одним зі способів визначення відьом було зважування! Вважалося, що відьми дуже легкі – інакше їх мітла не підніме.

Дарина засмучено закліпала очима. Катя нестримно розреготалася:

– Ось чому твоя палиця не злітає, – вона зламатися під тобою боїться!

– «Худая» – означає кепська, неякісна, непрофесійна, – різко зрізала її Марійка і, дивлячись Каті просто у вічі, сказала: – Навіщо ви так? Хіба буде краще, якщо ми всі пересваримося?

– Але це ж єресь, – знизила тон Катерина.

– Але ви можете просто піти, – м’яко заперечила їй Ковальова. – Утім, ви не йдете, бо знаєте: вірите ви в це чи ні, вам, так само як і всім нам, треба зрозуміти, що з нами коїться.

– Ти сама щойно сказала: ми не відьми!

– А хто? Напівфабрикати недороблені?! – гірко образилася на долю Дарина.

– Може, воно й на краще, – безрадісно мовила Марійка. – Слухай, – повернулася вона до домашньої книги, – що я знайшла. Тільки казати не хотіла. «Поездка на шабаш совершается верхом на палке, которая для этого смазывается особой мазью. В это снадобье входит, как существенная составная часть, жир маленьких детей, которых обязательно доставляет ведьма или сам демон».

– Я дітей різати не буду! – перелякано запротестувала Чуб.

– А я про що… Коли вірити книжкам, виходить, що відьми – не дуже гарні.

– А твоя Маргарита? – підколола її «святим» Дарина. – Вона ж літала на бал до Воланда. І нікого для цього не вбивала!

– Їй Азазелло дав уже готовий крем, – остаточно скисла Марійка, – «жирний» і «жовтуватий».

– Гадаєш, Маргарита мастилася жиром немовлят? – зойкнула Чуб.

– Вона не знала! – пристрасно виправдала улюбленку Ковальова.

– Нісенітниця! – дзвінко резюмувала Катя. –