Прекрасний негідник - Джо Аберкромбі
Вест відразу ж наблизився до противника.
-- З Вами все гаразд, сер?
Глокта торкнувся шиї рукою, а потім з величезним здивуванням поглянув на свої закривавлені пальці. Так наче не міг повірити, що його поранили. Так наче не міг повірити, що коли його поранили, він стікає кров’ю, як інші люди.
-- Хто б міг подумати, -- пробурмотів він.
-- Вибачте, полковнику, -- сказав заїкаючись Вест і опустив меча.
-- За що? – здавалося, що крива посмішка Глокти коштувала його всіх сил до останньої краплини. – Чудовий удар. Ви значно підтягнулися, Вест.
Натовп почав плескати, потім радісно вигукувати, а Ревс зауважив, що Глокта заскреготав зубами, ліве око в нього засіпалося, він протягнув руку і різко клацнув пальцями.
-- Капрал Танні, в тебе є з собою мій бойовий меч?
Молодий капрал, який тільки за день до цього отримав це звання, закліпав очима.
-- Звичайно, сер.
-- Принеси його, будь-ласка.
З приголомшливою швидкістю атмосфера явно зіпсувалася. З атмосферою навколо Глокти це траплялося часто. Ревс нервово поглянув на Варуза, в надії, що той зупинить це небезпечне безглуздя, але лорд маршал залишив своє крісло і відійшов поглянути на долину, взявши з собою Поулдера і Кроя. Розраховувати на дорослих не доводилося.
Опустивши очі на землю, Вест старанно заховав свого меча в піхви.
-- На сьогодні з мене досить забави в ножички, сер.
-- Але Ви повинні дати мені шанс відплатити Вам тією ж монетою. Цього вимагає честь, Вест, повірте мені, -- так наче Глокта мав бодай найменшу уяву про честь, за винятком того, що це ідеальний інструмент, який змушує людей робити дурні та небезпечні вчинки. – Я впевнений, що Ви розумієте це, хоча й не дворянин.
Вест стиснув зуби.
-- Битися з друзями на гострих мечах, коли на нас чигають вороги – дурня а не благородство.
-- Ви назвали мене дурнем? – прошептав Глокта і з сердитим свистом вихопив з піхов бойового меча, якого саме нервово простягнув капрал Танні.
Вест вперто склав руки на грудях.
-- Ні, сер.
Натовп приголомшено замовк, тільки десь позаду здіймався якийсь гамір. Ревс розібрав приглушені крики “Там” і “ На мості”, але занадто зосередився на драмі, що відбувалася на його очах і не звернув на них увагу.
-- Раджу Вам захищатися, лейтенант Вест, -- гаркнув Глокта, вбив каблуки у вкриту пилюкою землю, вишкірив зуби і підняв блискучого меча.
В цей момент почувся приголомшливий крик, який поступово затихав до нерівного стогону.
-- Вона знепритомніла! – вигукнув хтось.
-- Їй потрібне свіже повітря!
-- Звідки? Присягаюся, в цій клятій країні немає ні ковтка свіжого повітря, -- ці слова зустріли реготом.
Ревс поспішив до сектора з цивільними начебто запропонувати допомогу. Він знав про допомогу людям, що знепритомніли ще менше, ніж про роботу квартирмейстера, але існував шанс заглянути жінці під спідницю, поки вона непритомна. Сумна правда полягала в тому, що йому рідко, а то й ніколи не траплялася нагода зазирнути під спідницю притомній дамі.
Та перш ніж дійти до кола доброзичливців, він став, мов вкопаний. Видовище далеко позад них викликало в нього неприємне відчуття, наче його огрядне пузо вивалюються йому прямо зі сраки. За мостом, на безкрайньому, світло-коричневому просторі, здіймаючи хмару пилюки, збирався рій чорних цяток. Ревс мало на що годився, але він завжди безпомилково відчував небезпеку.
Він підняв тремтячу руку.
-- Гурки! – завив.
-- Що? – хтось засміявся непевно.
-- Там, на заході!
-- Це схід, дурню!
-- Зачекай, ти це серйозно?
-- Нас виріжуть уві сні!
-- Ми не спимо!
-- Тихо! – гаркнув Варуз. – Це вам не інститут шляхетних дівчат.
Гамір стих, присоромлені офіцери негайно ж замовкли.
-- Майор Міттерік, негайно спустіться туди і поквапте наших людей.
-- Так, сер.
-- Лейтенант Валлімір, не могли б Ви провести жінок і цивільних гостей у безпечне місце?
-- Звичайно, сер.
-- Кілька людей могли б затримати їх на мості, -- сказав полковник Поулдер, потягуючи себе за пишні вуса.
-- Кілька героїв, -- погодився Варуз.
-- Кілька мертвих героїв, -- додав тихо полковник Крой.
-- У Вас є свіжі люди? – запитав Варуз.
Поулдер знизав плечима.
-- Мої виснажені.
-- Мої теж, -- сказав Крой. – Навіть ще більше.
Так наче вся війна це змагання, хто більше знесилить свій підрозділ.
Полковник Глокта одним рухом сховав свого бойового меча в піхви.
-- Мої люди свіжі, -- сказав він,і Ревс відчув, як страх розповзається від живота по всьому тілу. – Вони вже відпочили після нашої останньої невеличкої прогулянки. Хлопці горять бажанням знову зустрітися з ворогом. Думаю, Перший полк Його Королівської Величності втримає міст, поки не пройдуть всі люди, лорд маршал.
-- Горимо бажанням! – проревів один з офіцерів Глокти, вочевидь занадто п’яний, щоб зрозуміти, на що він зголошується.
Інший, трохи тверезіший, нервово глянув в бік долини. Ревс хотів би знати кого з Першого полку полковник має на увазі. Квартирмейстер зовсім не поспішав віддати своє життя заради спільного блага – в цьому він був цілковито впевнений.
Однак лорд маршал Варуз не став би командиром армії Унії, якби перешкоджав людям жертвувати собою, щоб виправити своє недбальство. Він сердечно плеснув Глокту по плечі.
-- Я знав, що можу