Українська література » Фентезі » Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк

Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк

Читаємо онлайн Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк
не зі мною.

— Що саме? — перепитав я, збираючи думки до купи.

— Все, що знаєш, — тихо відповів дід.

— Ммм, я ж, здається, усе розповів…

Дід у відчаї кинув люльку на стіл:

— Ніколи не пробачу собі, що тоді залишив Есху в зміїному гнізді темних… А тепер навіть не знаю, де й шукати…

Несподівані страждання старого змусили знітитись.

— Я вже й не чекав, що коли-небудь почую щось про Есху… — продовжував Радо. — А тут раптом цей лист…

Тоді я зрозумів, що маю розповісти. Уявив, що хотів би почути, якби після довгих років розлуки, хтось зміг розповісти щось про Мію… Я натхненно почав. Дідусеві очі спалахнули надією, і м’яке тепло, яке вони випромінювали, заполонило всю кімнату. Ми проговорили усю ніч. Враз забулися непорозуміння. І я радів, що зміг відпустити минуле.

Розділ 3

Свято Вогню разом зі світанком радісно увірвалося в університетський двір. Схоже, уже ніхто не міг дочекатися початку Нового Навчального Року. Особливо спудеї зі старших Класів. Радісний шум-гам, наче лавина, розливався центральною алеєю. Щаслива юрба водила хороводи навколо дерев-велетів. Молодь зібралася біля білосніжного фонтана i жваво обговорювала останні новини, дискутувала на наукові теми. Навіть нас із Зуфаром, новачків, захопила передсвяткова лихоманка.

Тепер ми нічим не відрізнялися від решти студентів. Зранку дід Радо, а від сьогодні — Майстер О, приніс полотняні сорочки, лляні короткі штани i зелені камізельки, які красномовно свідчили, ким тепер є їхні власники. Підперезавшись плетеними шнурками, ми почувалися справжніми спудеями Університету Природознавства.

Зуфар сяяв від радості. Навіть шрам на його обличчі (гіркий спогад про плаксія) виглядав не так суворо. Юнак одразу потягнув знайомитися з молодими людьми, з якими встиг потоваришувати за час моєї «відсутності». Серед них був i Даклар, який першим підійшов, щоб привітати з новим статусом. Як завжди, стриманий та доброзичливий.

Відтоді, як ми приїхали в Шанталію, я більше не бачив доломарта. І вже майже забув. Та, вгледівши сьогодні цей неймовірний колір шкіри, одразу ж згадав учорашню розмову з Охоронцями… і мене осінило…

Не зовсім делікатно попрощавшись із Дакларом, я відвів Зуфара вбік:

— Що на тебе найшло, Айхо? Для чого образив хлопця?

— Ти вже забув про завдання?

— Про яке? Відлякувати людей?

— Припини, Зуфаре, я серйозно. Зараз усе поясню.

— Ну спробуй, — незадоволено буркнув друг.

— Пам’ятаєш, як у перший вечір я допитувався у тебе й Ескалара, чи не помічаєте ви чогось дивного в Дакларі?

— Ну, пам’ятаю…

— Тоді ви майже переконали мене, — схвильовано перебив я друга, все більше впевнюючись у власній здогадці, що колір шкіри у хлопця нічим не відрізняється від мого.

— А що, це не так? — усміхнувся Зуфар.

— Ні! Справи закрутилися, i я не поговорив з дідом про Даклара. Це помилка! Зуфаре, бурштинова шкіра хлопця просто засліплює очі! І, що дивно, цього не бачать! Тепер розумію чому.

— Чому?

— Тому що на Даклара накладений магічний захист. Ніхто не має знати, хто він насправді. Замість бурштинової шкіри усі бачать білу! Усі, крім мене…

— Зачекай… Ескалар i справді говорив, що ти не піддаєшся впливу магії. Отже, бачиш Даклара таким, який той є насправді. Айхо, він дійсно доломарт? Не може бути… — випалив Зуфар, спантеличено глипнувши на Даклара.

— А для чого комусь приховувати це? — тріумфально спитав я.

— Ну, знаєш, доломарта не кожен день зустрінеш…

— Думаю, все набагато простіше, Зуфаре. Доломарт — це той шпигун, якого шукають Охоронці. Жерці наклали захист на Даклара i відправили в Університет. Згадай, в якому Класі навчається Даклар? Ото ж бо, у Класі Правиці, разом із Сімома. У Даклара були величезні шанси потрапити саме в цей Клас. Адже легендарні нащадки королів Сарта наділені надзвичайними здібностями. Але всі сприймають його лиш за талановитого хлопчика i зараховують в Клас Правиці.

Зуфар потер губу.

— Згадай, друже, — наполягав я, — хто, ніби випадково, зустрів нас у перший вечір у Шанталії? Хто привів в Університет? Хто познайомив з Майстром Каро? Даклар! Він постійно десь неподалік. А що, якщо ворог уже тоді знав про наш приїзд у Шанталію?

— Ні, Айхо, щось тут не так. А ти не думаєш, що в Університеті є викладачі, які б теж могли помітити накладений магічний захист на Даклара? Той же Совредо. Ні, жерці не могли так ризикувати, тим більше доломартом. Хоча… Ти маєш рацію, друже, в одному: цю справу необхідно прояснити. Якщо Даклар дійсно доломарт, то хто приховує це від усіх?

— Ви поводитесь, як справжні шпигуни.

Ледве не підстрибнувши від несподіванки, ми з полегшенням зітхнули, побачивши Майстра Каро.

— Не перестарайтесь. Беріть приклад з колег — розважайтесь!

— Майстре, потрібно поговорити, — поспіхом випалив я.

— Не зараз i не тут, — спокійно сказав Каро i розчинився в натовпі.

Ближче до полудня юрба заспокоїлась. До спудеїв приєдналися викладачі. Вони організовували Класи, i на площі вже почала утворюватись певна графічна картина.

Відгуки про книгу Айхо, або Полювання на шпигуна - Оршуля Фаріняк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: