Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Кідрук

– Це трохи довга історія…

– Сьома ранку, і я нікуди не поспішаю.

Рута потерла пальцями лоба.

– Ну, якщо коротко, то батько вчора знайшов мої фотки на «Розетці».

– Що-о? – Інді затулила долонею рота.

Два роки тому, влітку 2017-го, на весіллі у батькового хрещеника Рута познайомилася з фотографами Тарасом Ярошевичем і Савою Нестеровим. Хлопцям було трохи за двадцять, і вони подружились: упродовж року дівчина тричі ходила до них на фотосесію. Восени 2018-го Тарас і Сава перебралися до Києва, де на гроші Савиних батьків відкрили власну студію. Попервах перебивалися дрібними замовленнями, аж доки на початку весни 2019-го не підписали великий контракт із польським брендом «Obsessive». Тарас надіслав полякам фотографії Рути, і та їм одразу сподобалася. Рута була метискою і попри те, що не вважала себе неабиякою красунею – принаймні точно не належала до дівчат, чия сліпучо-виклична зовнішність оглушує з першого погляду, – завжди виділялася й привертала увагу. Її батько, Григір Статник, був українцем, а мати, Аміна Алієва, – казашкою (яка, щоправда, зростала в Україні, у Маріуполі, куди її сім’я переселилася з Усть-Каменогорська в середині 1970-х). Від матері Рута успадкувала чудове темне волосся, оксамитову шкіру та найважливіше – м’яку грацію в рухах і мовленні. А від батька… та, власне, нічого. Хіба зріст і легке пом’якшення монголоїдних рис. Чоловіки накидали на Руту оком через екзотичність, а не через приголомшливість зовнішності, і лише потім, придивившись, не могли відірватися, часто не розуміючи, що саме не дає їм відвести погляд.

Щойно поляки дали добро, Сава зателефонував Руті, і дівчина без вагань погодилася. Обидва фотографи були геями, Рута збагнула це ще під час першої фотосесії, тож почувалася між них цілком упевнено й розкуто. Зйомки відбулися в Рівному, за два неповні дні хлопці заплатили Руті 2800 гривень, хоча вона значно більше тішилася процесом, а не грішми. У квітні фотографії з’явилися на сайті «Obsessive», а на початку травня з дозволу поляків їх почав використовувати інтернет-магазин «Розетка». Серед білизни, яку рекламувала Рута, було кілька корсетів і напівпрозорих нічних сорочок, однак нічого насправді вульгарного. Ніяких еротичних комплектів чи боді-комбінезонів у сіточку. Тобто проблема була не у фотографіях. І не в тому, що Руті на момент зйомок ще не виповнилося вісімнадцять. Проблема була з Григором Статником, батьком Рути.

– Що? – повторила Інді, а потім: – Ні!

Побачивши реакцію сестри, Рута відчула, як нудота повертається.

– Так, – закивала вона.

– Як він їх знайшов?

– Не знаю. – Рута підібгала губи. – Мені було не до того, щоб розпитувати. Ти не уявляєш, як він розходився. Верещав так, аж вуха закладало.

– Ти серйозно? Наш батько?

– Ага. З того, що я розібрала, хтось із його приятелів з роботи лазив «Розеткою» та випадково натрапив на розділ із білизною та нічними сорочками.

– Як можна випадково натрапити на нічні сорочки? – Інді закотила очі.

Рута роздратовано, ледь не зі злістю стенула плечима.

– Не знаю! Може, він вигадує, може, не було ніякого приятеля, і він сам знайшов фотки.

– Та як?

– Дивився порнуху, а потім Фейсбук чи Ґуґл підкинув йому рекламу з білизною, і він упізнав мене. Йому ж подарували планшет півроку тому.

Інді не хотіла про таке навіть думати.

– Чому ти відразу не зв’язалася зі мною? Він забрав телефон?

Її сестра заперечно мотнула головою. Потім шморгнула.

– Це не все…

– Не все?

Рута замовкла. Інді кивнула, заохочуючи її продовжувати, і Рута, ніби через силу, заговорила:

– Він не заспокоювався. Торочив одне й те саме: випитував, де я взяла гроші на фотосесію. Я пояснила, що це не я, а мені заплатили, проте він тупо мене не чув. Мама намагалася його вгамувати, то він ще й на неї нагримав. Я зрозуміла, що в такому стані домовитися з ним ні про що не вдасться, і спробувала зачинитись у своїй кімнаті, й тоді він ледь не вивалив двері.

– Жесть.

– Мною затіпало, я схопила светр, на ходу взулася та вискочила до ліфта. Він за мною. Я побігла сходами. Він закричав, щоб я повернулася, потім таки погнався і горлав, аж захлинався, що я його зганьбила. Коли втямив, що не наздожене мене, почав верещати, щоб я не з’являлася вдома, поки не приберу ті фотографії з Інтернету. Волав на весь під’їзд, як божевільний.

Інді мовчала. Вони з сестрою вже давно досконало вивчили найрізноманітніші версії емоцій одна одної, тож їй не потрібно було охати чи зітхати, Рута лише за зміною відтінку в глибині сестриних очей могла здогадатися, про що та думає.

– Я пішла на ПДМ[4], – правила далі Рута, – засіла там на півгодини, заспокоїлася, але замерзла. Светр такий собі попався. Хотіла набрати тебе, але вирішила, що краще потім, коли буду у своїй кімнаті, ну, щоб поговорити спокійно, і тоді зателефонувала Ларі…

– Цьому імбецилові з покоцаними мізками? – скривилася Індія.

– Припини, – обурилася Рута, – він нормальний.

– Я бачила його друзів. Нормальні з такими навіть не віталися б.

Із цілковито незрозумілих для Рути причин її сестра, яка прихильно ставилася до всіх попередніх її хлопців, категорично незлюбила Бодю Лаврика. І це при тому, що зустрілася з ним лише раз, коли на другий день Великодня Лара разом із Божиндою й Артемоном заїжджав по Руту. Втім, Інді визнала, що зараз не час порушувати цю тему, і швидко промовила:

– Забудь. Розповідай далі.

– Лара сказав, що в їхньому гуртожитку якраз гулянка намалювалася, хтось там щось захистив, і запитав, чи я не проти приєднатися. Я погодилася. Він забрав мене, ми завалилися до сьомого гуртожитку Водника й почали бухати. – Рута заходилася гризти ніготь, але за мить, схаменувшись, відсмикнула руку від обличчя. – Я намагалася розповісти Ларі про сварку з батьком, але йому не до того було. Мені стало геть хріново, і я взялася пити. Разом з усіма. Хлебтала все, що під руку лізло: текілу, горілку, якусь коричневу бурду, що приніс Артемон. Коротше, нажерлася в гівно і обригала ґанок гуртожитку. Тричі… Це останнє, що пам’ятаю.

– Ауч, – звела брови Інді. – Як ти дісталася додому? Що батько?

Пауза.

– Ось із цим у нас проблема. – Проблеми у них завжди були спільними. На губах Рути майнула винувата, якась наче собача усмішка, після чого вона покрутила телефон, демонструючи сестрі кімнату. – Я не вдома.

Інді вирячилася.

– Ти не ночувала вдома?!

– Ага.

– Де ти зараз?!

– У