Ворожка та сон у травневу ніч - Юлія Рудишина

- Що, теж чортяка сподобався? – почувсь голос старої Стецихи, відьми з сусіднього села, яку Ядиха знала з дитинства, бо та товаришувала з її бабцею. Стециха була ще баба гожа, хоч і сива, тіло її здавалось налитим, готовим до кохання та пестощів. Ядиха знала, чим тут інколи біля багать займаються відьми та чорти з химородниками, але сама ще берегла цноту, мріяла тільки про свого красеня-пана зі снів. Та й сила відьмацька від ігор та пестощів втрачається, не всі можуть її втримати опісля… Треба вчитись спочатку з силою управлятись…

- А хто то такий? – зацікавлено спитала Ядиха. – Від нього відчувається дика сила. Це гість з пекла?

- Так, звідти, клятий, - сплюнула бабця, і від її слини трава попелом стала. – Грицько Окаянним кличуть. Той ще стерво. Моя тобі порада – обходь його далі, ніж бачиш. Кажуть, він лютий та хитрий, не одну душу до свого господаря відправив. Трясця його матері, все бажання повеселитись у болото пішло. Не думала я, що він завітає… Дівко, ти чуєш чи ні?.. Кажу тобі, прокляття впаде на кожну, хто з ним буде залицятись! Не дивись навіть у його бік!

- А чого тоді всі коло нього крутяться? – здивувалась Ядиха. А у самій промайнуло в думках – саме такий сильний чаклун і міг би їй допомогти попасти в чарсвіт.

- Дурні курки тому що, - кинула відьма і пішла геть, трошки кульгаючи.

А Ядиха піймала темний та шалений погляд чорта. І посміхнулась йому пихато. Повела плечима, перекинула руду косу за спину.

Та й пішла до нього легкою ходою, незважаючи на лютий погляд північної відьми, який немов кричав – не йди сюди, мій він. Мій!

Палали навкруги багаття, співали й танцювали нечисті та чарівники з відьмами, і танцювала з ними пекельна й шалена травнева ніч, сповнена чар та кохання, сповнена бажань та сили, то сили, якої простий люд завжди боявся.

І падали зорі з чорних небес, і хижо посміхався місяць, дивлячись на Лису гору.