Вдова узурпатора - Аліна Миколаївна Болото
— Привіт, принцесо Марто! — закричав гість. — Ти навчишся коли-небудь запитувати, хто стукає? Одного чудового дня тебе вкрадуть.
— Заходь, талалайко, — Марта струсила розкислий сніг з рукава того, хто зайшов. — Твій стукіт важко з будь-чиїм переплутати.
Гість побачив накритий стіл і без зайвих розмов кинувся до нього.
— Привіт тобі, — сказав старий. — Як добрався?
— Привіт, — відгукнувся гість, кусаючи картоплину, від чого його мова стала не зовсім розбірливою. — Зі схилу Ери зійшла лавина й трохи переплела мене з лижами. Ноги чудом уціліли. Спасибі твоєму барбосові: швидко відкопав.
В очах старого майнула тінь занепокоєння:
— Толю, ти ж завжди був обережний?..
Гість взяв у другу руку солоний помідор, що бризнув соком, і відповів не відразу:
— Старіємо, брате доглядачу, до того ж, я ніколи не ходив там уночі.
Кілька секунд панувало мовчання, яке порушувалося тільки дзенькотом посуду: Марта підливала, підсипала, підсувала, а гість із жадібністю поглинав усе, що з’являлося перед ним. Нарешті він наситився й, осоловівши від їжі й тепла, відсунувся від стола.
— Що новенького у твоєму секторі, доглядачу? — запитав він у старого. Той знизав плечима:
— Позавчора упирі побилися через здобич, учора в орлиному гнізді пташенята вивелися, сьогодні в бухті пірати на мілину сіли з перепою.
Розмаїтість.
Анатолій солодко замружився й потер долонею колючу щоку:
— Добре живеш, старий?
— Ти б поголився, — помітила Марта невдоволено. — Шляєшся в такому вигляді…
Гість хихикнув і хотів ще раз потерти щоку:
— Ніколи було…
Рука його завмерла на півдорозі, а рот у здивуванні відкрився: на сходах з’явилася напівсонна Ольга, до п’ят закутана в махровий халат, виданий їй замість нічної сорочки.
— Бабусю, там хтось у вікно шкребеться! — поскаржилася вона.
Марта сплеснула руками, схопила зі стола ганчірку й рішуче покрокувала наверх.
Очі Анатолія блиснули замилуванням, він схопився з місця, затримався на сходах, щоб перепитати старого про кімнату, і кинувся приводити себе в порядок.
Тим часом доглядач підкинув ще поліно, і вогонь, який було вгомонився, знову ожив.
Зненацька у двері вдарили чимось важким так, що вони заходили ходором, а старий невдоволено поморщився.
— Кого це там несе проти ночі? — голосно запитав він.
— Відкривай! — почулося у відповідь.
При звуках цього голосу старий насторожився й підхопився із крісла, квапливо засовуючи в кишеню невибиту люльку.
— Ти ж знаєш, Борода, що я бурлак по ночах не впускаю. Іди своєю дорогою!
За дверима відкашлялися й гаркнули:
— Не ображай людей, доглядачу! Тепер ніч, і нам краще говорити миром.
Нагорі відкрилися двері спальної кімнати, вийшла бабця Марта, зупинилася на порозі й сказала:
— Вітер гойдає гілки, вони дряпають скло. Спи!
Ольга глянула через її плече:
— А хто там кричить?
— Спи! — повторила Марта, намагаючися закрити двері, але дівчина прослизнула в щілину, підійшла до поручнів і з цікавістю прислухалася.
— Чого ж ти хочеш? — на півтона нижче запитав старий.
— Відомо чого. Грошей, випивки і баб.
— Іди геть! — не стримавшись, гаркнув доглядач і покосився на Ольгу.
У двері знову вдарили.
— Дарма грубіяниш! Зараз ніч, а у мене в руках двоє твоїх людей.
Очі старого гнівно блиснули:
— Що ти мелеш, Борода, які люди?! Усі тут.
За дверима захихикали:
— Не всі, доглядачу, не всі. Один хлопчисько-шмаркач й один пузатий чорт зі старого набору.
Старий завагався:
— Як ти доведеш, що це мої люди?
— Подивися у вікно.
Марта вихором побігла зі сходів і припала до вікна. Старий підійшов ближче і теж вдивився.
— Я нічого не бачу. Освіти їх смолоскипом! — крикнув він до дверей.
Його наказ виконали. Марта ойкнула й затисла рукою рот.
— Але тут тільки один, і я його не знаю. Це не мій!
— Тим гірше для нього, — пробурчали