Тисячолітні. Відьма має померти - Анастасія Анпілогова

— Ненавидиш мене, так?

Хельга знову не відповіла. Їй було надто боляче, і вона надто втомилася, щоб говорити. Та, і не хотілося з ним розмовляти. Роберт бачив це, але продовжував говорити з паузами, сподіваючись на відповідь.

— Будь-хто інший на моєму місці віддав би тебе інквізиції за чаклунство ще після полювання в лісі. Стільки було випадків, коли було зрозуміло, що ти відьма. І всі люди казали, що ти відьма. І батько мене про це попереджав. Але я до останнього вмовляв себе, що мені все одно на це. Якби ти нормально поводилася, я б міг з тобою прожити в шлюбі все життя, не віддаючи тебе церкві, і не звертаючи уваги на це. Але ж ти горда, вперта, ненормальна дівка, пручаєшся своєму щастю, як дика тварина в капкані. Вже весь Ліфельдорф каже, що дружина сина маркіза божевільна, яка зв'язалася із Сатаною. Добре, що хоч до короля ці чутки не дійшли інакше, це могло б погано позначитися на нашій родині. Я не бачу іншого виходу, крім того, щоб віддати тебе під суд як відьму.

Хельга мовчала. Роберт допив ром із пузатої темно-коричневої пляшки. Підвівся й пішов до виходу, але перед дверима він зупинився і несподівано зі злості жбурнув пляшку в стіну, поряд з дівчиною. Пляшка розлетілася на дрібні уламки. Хельга здригнулася.

— Досить мовчати. Скажи мені що-небудь.

Хельга злякано підвела очі на розлюченого Роберта, але сказати йому вона нічого не могла. Хлопець не став довго чекати. І вискочив із кімнати. Покликав когось. До її камери зайшли стражники та повели її коридорами. Хельга ледве плелася за ними. В'язниця була розташована у будівлі з темного каменю. Якщо камери освітлювало світло від маленького заґратованого вікна під стелею, то в коридорах єдиним світлом були смолоскипи. Її привели до кімнати, заставленої різними приладами. Хельга кілька секунд придивлялася до них і кількох ченців, які там перебували, і до неї в голову прийшла думка, від якої в дівчини шалено забилося серце. Це була катівня. Хельгу тумаком відправили з порога далі в кімнату, і вона з жахом пішла повз апарати для насильства, які щерилися на неї хижим металом і ременями.

За тьмяно освітленими свічками столом сиділи кілька священників і Роберт. Він сердито посміхнувся дівчині.

— Може, тут ти будеш більш товариською.

— Що ти хочеш від мене почути!? Я вже казала тобі не раз, що я тебе не люблю і жити з тобою не буду. Чи тобі потрібне щиросердне зізнання? Добре, будь ласка. Я відьма, я чаклувала, я зв'язалася з Сатаною, я заслуговую на покарання. Я це все визнаю.

— Так просто? Я сподівався, що тебе трішки покатують. Ну добре. Я обіцяю, що тебе не катуватимуть, якщо ти пообіцяєш, що за кілька днів на суді, не будеш, як завжди брикатися, і все це повториш.

— Я обіцяю.

— Чудово. Назад до камери її. — звернувся з роздратуванням Роберт до охоронців, знову натягнувши на себе свій пихатий вираз.

Хельгу відвели назад у камеру. Дівчина знала, як були влаштовані апарати з тортур і що вони могли робити, тому готова була погодитися з будь-якою маячнею, аби уникнути їх. Маги могли жити тисячі років, але це не робило їх безсмертними. Вони могли померти від тих самих травм, як і звичайні люди. Краще було зберегти тіло в тому вигляді, в якому воно є зараз, так вона матиме більше шансів втекти. Травми не додадуть їй сил та наснаги, в неї вже була змога в цьому впевнитися, та і все одно рано чи пізно під тортурами вона зізналась би в усьому, щоб від неї хотіли почути. Хельга поки що уявлення не мала, як їй це зробити, але вона знала, що спробує щось вигадати.