Волонтер - Дмитро Білий

— Нічого, не пропаде, — зронив мій друг, витягнув з кишені пачку цигарок, замислено покрутив головою і запхав її назад.

— А чи не здається тобі, друже, що ти за осінь… м’яко кажучи, трохи змінився? — обережно запитав я.

Історик N зітхнув і запропонував:

— Я знаю тут досить пристойну пивничку… Сподіваюся, вона ще не зачинилася…

За якихось п’ять хвилин ми сиділи в пивниці із досить сумною репутацією, і історик N почав свою розповідь:

— Мабуть, ти єдиний вважаєш, що зміни, які відбулися в моєму характері, не пов’язані з моїми сімейними проблемами, — історик N шкрябнув п’ятірнею по неголеному підборіддю і продовжив, — хоча те, про що я хочу зараз розповісти тобі, почалося саме із тих проблем. Як ти пам’ятаєш, у моєму родинному житті цим літом сталися певні зміни, які, утім, до цієї розповіді мають тільки опосередковане відношення. Коротко кажучи, я опинився тоді в повній самоті й вирішив податися кудись світ за очі, виходячи із мудрої поради, мовляв, дев’яносто відсотків проблем із часом вирішаться самі собою, а решту вирішити взагалі неможливо. Так чи інакше, але я взяв відпустку й гайнув до одного свого друга, що мешкав і охороняв порядок у одному з невеликих наддніпрянських містечок.

Товариш мій працював інспектором карного розшуку. Більше за все він нагадував мені шерифа часів Дикого Заходу. Містечко було невелике, і коли він їхав на своїй машині його вузькими вулицями, усі злочинці тікали світ за очі. Варто нам було проїхати кілька кварталів, як він встигав розкрити парочку квартирних крадіжок і запобігти скоєнню ще безлічі злочинів. Шериф, як я його подумки й називав, був міцної статури й мав могутні кулаки, цілком здатні на тайсонівський нокаут. Козацька вдача його сприяла нашому довгому та щирому приятелюванню. До себе в гості він запрошував мене вже давно, і, зважаючи на те, що саме центральна Україна залишилася для мене терра інкогніта, я вирішив провести частину своєї відпустки у його затишному містечку. За кілька днів ми випили незліченну кількість пива й обговорили всі деталі нелегкої служби Шерифа. Але більшість часу я проводив на самоті. Поки мій господар розплутував чергові злочини, я тинявся сосновим лісом поблизу його дачі або ходив на берег великого дніпровського водосховища, щоб посидіти із обов’язковими вудками й поміркувати над вибриками непевної долі українського історика. Утім, моя самотність продовжувалася недовго.

За нелегку справу покращення мого самопочуття взявся батько Шерифа — Степанович. Старий належав до породи класичних українців-наддніпрянців. Був приземкуватий і кремезний, із довгими козацькими вусами, засмаглим обличчям і широкою козацькою вдачею. Зрозуміло, що Степанович багато поїздив, багато побачив, усе вмів робити, любив співати й чудово грав на гармошці. Я, наскільки ти знаєш, завжди люблю поспілкуватися із бувалими людьми, а зі Степановичем ми добре заприятелювали й були задоволені взаємним товариством. Я сам, немов знов повернувся в далекі часи дитинства із рибальством і теплим селянським небом. Відчувши мою схильність до ностальгії, Степанович запропонував мені покинути містечко й вирушити разом із ним на кілька днів у село до родичів. Так я опинився у місці, де все і трапилося…

Історик N замовк, поринувши кудись подумки. Пивничка звично вирувала, і її відвідувачі вже дійшли стадії своєї суєтної і закуреної нірвани…

— Так ось, — історик N запалив цигарку, але так і тримав її в руках, жодного разу не затягнувшись, — Степанович і я приїхали до родичів Шерифа, які були представниками сучасної селянської буржуазії, тобто мали свій магазинчик-добудову біля хати, попри всі рішучі ліві погляди, що черговий раз переконало мене, що буття не завжди визначає свідомість.

Справа наближалася до президентських виборів і вони були щирими прихильниками кандидата, який прямим текстом обіцяв відправити всіх подібних представників буржуазії до буцегарні. На жаль, поспілкуватися з ними часу в мене не було, бо, привітавши нас, підприємницька родина від’їхала по своїх бізнесових справах, залишивши нам у повне користування свій просторий п’ятикімнатний будинок і все господарство із сауною включно. Так почалося наше селянське життя-буття. Удень Степанович вдосконалював крамничку-добудову, а я або допомагав йому в міру межі своєї некомпетентності, або ж грівся на осінньому сонці із книжкою в руках. Останню справу Степанович заохочував найбільше, і не стільки із почуття гостинності, скільки із побоювання руйнівних наслідків моєї допомоги.

Вечорами ми розтоплювали лазню до температури розпаду нейтронів і парилися до одуріння, а потім сиділи на веранді й пили неповторний напій, вироблений генієм Степановича. Напій був настояний на безлічі інгредієнтів, серед котрих були дубова кора, калган, горіх і ще «дев’ять секретних трав». До того ж напій мав обертів сімдесят щонайменше. Я не сумнівався, що його рецепт передавався і вдосконалювався в роду Шерифа, починаючи з якогось просвітленого і втаємниченого предка-характерника. Від напою думки ставали ясними й мудрими, а тіло пронизували промені дивної сили. До напою Степанович віртуозно готував силу-силенну страв, починаючи з класичного борщу й закінчуючи запеченими качками.

Щодо качок, то вони стали для нас фірмовою стравою. Хтозна й скільки бігало їх у дворі, і я нерідко прокидався від голосної паніки, яку качки починали, коли грізний Степанович із вилами обирав чергову жертву для нашого столу. Поступово Степанович у пошуках компонентів для нових кулінарних винаходів почав придивлятися до загону, в якому зосереджено вовтузилося з півдесятка свиней. Не сумніваюся, що, прожили ми б там ще пару тижнів — ця «буржуазія» змінила б свою класову приналежність.

У цілому я вважав, що доля, як компенсацію, подарувала мені кілька найкращих днів у моєму житті, і відчував себе цілком щасливою людиною…

Одного погідного дня я стояв на даху комори й силкувався задля здійснення дивних для мене інженерних задумів Степановича розпиляти, як мені здавалося, титановий сплав «уголка». Підозрюю, що Степанович навмисно завантажив мене цією роботою, щоб нейтралізувати черговий напад мого трудового ентузіазму. Коли третє полотно пилки розлетілося навпіл у руках,