Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Річард повісив Камінь Сліз собі на шию. Дарці Рал в тривозі скочив на ноги.

— Річард… Ти не розумієш, що кажеш. Вбий мене. Повісь мені Камінь на шию. Здійсни свою помсту!

Річард повернувся спиною до вівтаря і простягнув руку. Кругла кісточка скріна, оточена блакитним сяйвом, стрибнула йому в долоню. Але магія Річарда захищала його.

Він підняв кісточку вгору. Охоплений гнівом, охоплений спокоєм, він вивільнив свою силу, і сила спалахнула з його стислого кулака.

Блискавка, жовта і гаряча, ударила в Даркена Рала.

Блискавка, чорна і холодна, ударила в Даркена Рала.

І обидві вони закрутилися в шаленій люті скріна.

На зал опустилася непроглядна темрява, а коли вона зникла, не стало ні блискавок, ні Даркена Рала. Затиснута в кулаці кісточка скріна холодила долоню.

Зелене світло стало яскравіше, зал задзвенів. Річард зняв з шиї Камінь Сліз.

Шкіряний шнурок відірвався і впав, а Камінь почорнів в його долоні. Річард викинув руку вперед. Камінь Сліз полетів до зеленого світла, на мить завис, закружляв у повітрі і впав у скриньку. Зелене світло зблякло, стало прозорим і зникло. Б'ючий в небо стовп потустороннього світла розчинився, і в Саду Життя запанувала тиша.

Річард жбурнув до скриньок кісточку скріна, і знову з ревом заблищали подвійні блискавки.

Гарячий білий світ і крижана імла затанцювали навколо нього. Коли все скінчилося і знову повисла тиша, на вівтарі залишилися стояти три скриньки.

Закриті.

Річард знав, що їх неможливо відкрити без Книги. А Книга існує лише у нього в голові. Скриньки Одена, а значить, і врата назавжди залишаться закритими.

Почулося металеве клацання. Річард відчув, як щось ковзнуло по шиї і впало на землю.

Він опустив очі і побачив на підлозі нашийник, Рада-Хань. Мерзенна штука розстебнулася. Він вільний.

І болю більше не було. Річард обмацав груди. Шрам зник.

Він стояв посеред тиші, так і не усвідомивши до кінця, що ж сталося. Він так і не зрозумів, як йому вдалося все це виконати.

Все скінчено.

А для нього взагалі все скінчено.

Сьогодні Келен помре.

І тут він зірвався з місця і побіг. Адже день ще не закінчився.

Він вискочив з Саду Життя, і його негайно оточили п'ятеро Морд-Сіт. Не звертаючи на них уваги, Річард помчав далі. У верхньому коридорі його чекав спітнілий і брудний генерал Трімак з солдатами, такими ж пошарпаними, як їх командир. Багато хто був в крові.

Брязкаючи зброєю і обладунками, всі, кого Річард зміг розгледіти в задимленому коридорі, опустилися на коліна і відсалютували. Генерал Трімак піднявся і зробив три кроки до Річарда. Кара заступила йому шлях.

— Геть з дороги, жінка! Кара не поворухнулася.

— Ніхто не сміє торкнутися Магістра Рала.

— Я його захищаю точно так само, як…

— Припиніть, ви обидва!

Кара розслабилася і зробила крок в сторону. Генерал Трімак схопив Річарда за плечі.

— Ви зробили це, Магістр Рал! Минуло багато часу, але ви це зробили!

— Зробив що? І про що ви говорите, кажучи, що пройшло багато часу?

Брови генерала поповзли вгору.

— Ви провели там майже весь день.

— Що?! — Річард перестав дихати.

— Ми відчайдушно боролися кілька годин, але нас тіснили. У них була кількісна перевага, приблизно десять або п'ятнадцять до одного. А потім ви метнули блискавки. Я в житті нічого подібного не бачив! Чарівник Зорандер говорив мені, що на плато, на якому стоїть палац, накладено потужне закляття, яке захищає і надає силу Магістрові Ралу. Ніколи б цьому не повірив, якби не бачив на власні очі! Весь палац палахкотів блискавками! Вони летіли з усіх стін! І ці підлі генерали, вірні Даркену Ралу, були винищені блискавками всі до єдиного! І їх військо теж знищено! Вціліли лише ті, хто склав зброю і перейшов на нашу сторону.

Річард не знав, що сказати.

— Я дуже радий, генерал, але, боюся, тут немає моєї заслуги. Я весь цей час був внизу. І я не дуже-то розумію, що, власне, зробив там, внизу, не кажучи вже про те, що ви розповідаєте.

— Ми б'ємося сталь проти сталі. А ви робите те, що належить робити вам. Ви — Магістр Рал, магія Проти магії. Ми пишаємося вами. — Генерал Трімак ляснув Річарда по плечу. — Що б ви не зробили, ви зробили правильний вибір.

Річард потер лоба, намагаючись зібратися з думками.

— Котра година?

— Як я вже сказав, ви провели там майже весь день, поки ми тут билися.

Вже майже вечір. Річард відсторонив генерала.

— Мені треба йти.

І він побіг. Всі пішли за ним. Дуже швидко Річард заплутався в переплетеннях коридорів. Зупинившись, він обернувся до біжучої за ним по п'ятах Кари.

— В який бік?

— Куди, Магістр Рал?

— До дракона! Найкоротший шлях?

— Ідіть за нами. Магістр Рал!

Річард помчав за п'ятіркою Морд-Сіт. За ним бігла мало не вся палацова армія. Тупіт чобіт і гуркіт обладунків луною відбивалися від стін і високих стель.

Вони мчали повз колони, арки, сходи, майданчик для посвячення. Летіли по коридорах і сходах.

Річард зовсім видихався, коли вискочив у двері між гігантськими колонами на свіже повітря. Позаду юрмилися солдати. Він побіг вниз, перестрибуючи через чотири сходинки.

Скарлет лежала боком на снігу, спинні гребені здіймалися в такт важкого дихання.

— Скарлет! Ти жива! — Річард ласкаво поплескав лускату морду. — Я так турбувався!