Зворотний бік сутіні - Дарунок Корній

Мальва і справді була здивована. Морок їй розповідав історію про створення світу, і в ній ні про яку Земун чи Оранту нічого не згадувалося. Вона непевно дивилася на фігуру жінки і на Леда, наче не довіряла йому і шукала підступу в його словах. Схоже, той таки не брехав.

— Так. Це правда. Сварог — Творець усього. Земун — Праматір усього живого. Те, що народжується з душею, потребує материнського лона, Мальво. Велика Матір Земун, Велика Праматір усього живого, Велика Корова Земун.

— Що? Корова? Тобто у неї на голові справжні роги? Нічого не розумію. А чому у світлому та темному світах біля жертовників навіть не згадують про Велику Праматір? Хіба що у світах смертних. У світі Сарматок, здається…

Полель усміхався радісно, напевно, отримав нарешті шанс похизуватися перед Мальвою своїми знаннями:

— Не тільки у світі Сарматок, Мальво. У світі Чотирьох Сонць, у світі Невидимих, у світі Додол, у світі Вечірнього Сонця і ще багато-багато де. А у Яровороті віддають шану сину Великої Праматері, Білобогу. В Оселищі Відтіні — іншому сину, Чорнобогу. А світ Оранти — це дуже старий світ, це світ самої Праматері. Він давніший від усіх відомих тобі світів. Дехто стверджує, що він утворився раніше від Біловоддя чи принаймні разом із ним. Як певна вдячність Великій Праматері, яка породила всіх нас, ми віддаємо щоразу їй шану. Дякуємо за день і за ніч, за можливість відбуватися, творити, любити, цінувати.

— Цікаво, — хитро примружилася Мальва. — Тобто першішою таки була жінка. От тобі й одвічна загадка, хто крутіший.

— Що? — Полель здивовано дивився на Мальву. — Ти мислиш як смертна. Першіший? У тебе від мандрів світами в голові точно все змакітрилося. Оце так сказала — першіший.

— Та я не хотіла вас образити, хлопці, — вже виправдовувалася Мальва. — Ти ж сам щойно сказав, Полелю, що Праматір нас усіх породила. Ну? І мені просто вирвалося. Не ображайтеся. Але логічно ж: немає матінки, немає дітей.

Лед хіхікнув:

— Та я не ображаюся. Наша матінка іноді також таке говорить, коли на нас дуже сердиться: породила на свою голову. Ти ж розумієш, що не про це зараз ідеться. Тобто не про те, хто першіший, а хто другіший.

— Ну, гаразд, не сперечаймося щодо чиєїсь першості чи другості. Я просто хочу знати, хто така Земун, — примирливо говорила Мальва. — Зрозуміло, Земун — це Велика Праматір. Я згодна, що все живе має мати матінку, і, напевно, у світі Оранти недарма вона на головному місці.

— Ти зараз із нами не жартуєш і не перевіряєш нас, Мальво? — тепер дивувався Лед. — Невже про Велику Земун і справді тобі анічогісінько не розповідали у темному та світлому світах? Це ж казочка, яку знає кожна безсмертна дитина.

— Я не кожна. — Мальва гордо підняла голову. — Бо я не з кола безсмертних дітей, Леде.

— Як це? — дивувався Лед. — Ти ж казала, що твій батько темний, і тому змушена була там навчатися.

— Так. Мій батько темний. Але матінка у мене звичайна смертна сарматка. І виросла я у простій родині. І за батьків донедавна я мала…

Вмовкла. Поправила себе:

— Не мала, а маю тих, хто зростив мене, виховав, старанно дбав про мене, любив мене. Це звичайні смертні люди зі світу Єдиного Бога.

— Тпру, — перебив її Полель. — Ти щойно сказала, що мама твоя сарматка, але до чого тут люди зі світу Єдиного Бога?

— Так, мене народила звичайна смертна жінка зі світу Сарматів, жінка-воїн. А потім… — Мальва запнулася. Якусь мить щось обмірковувала і тоді заговорила: — Це довго розповідати, хлопці, і ця історія цікава тільки мені. Скажу коротко: так склалися обставини, і, щоб врятувати мені життя, було вирішено до пори до часу заховати мене у світі Єдиного Бога. А потім… Мені в руки без пояснень впхали Перемінника — і почалося… Світло- темно- буро- малинові чи які ще там світи, закрутили-завертіли мною, а я ними. Тож про Праматір Земун мені ніхто казок на ніч не розповідав. Розповідали інші казки. І добрі, і повчальні, і сумні. Дитинство у мене було щасливе. Нічим не гірше від вашого, впевнена.

— Ну-у-у-у, той… Вибач, — пробелькотів Полель. — Ми ж нічого такого не той… Просто, знаєш, у нас не часто бувають такі особливі гості. І в душу тобі ніхто не стане лізти. Ти ж не від доброго життя втекла від темних, це зрозуміло. Ми навіть не запитуємо, як звати твого батька. Захочеш — зізнаєшся, а не захочеш… То й Сварог з ним. Значить, він не достойний навіть твого спогаду. А хочеш, ми тобі цю казку розкажемо. От прямо зараз і розкажемо? Правда, братіку?

Лед ствердно закивав головою.

Мальва кивнула, погоджуючись. Полель ніяково всміхався:

— А давай, братіку Леде, ти розповіси! Ти трохи ліпший оповідач, аніж я. Га?

— Йолкі-матолкі, а чо? Можна й розповісти. Казка хороша. Розумна. — Задоволено примружився Лед та продовжував говорити. — Це було до сотворіння всього. Давно-давно, настільки давно, що найдавніший бог і найстаріший світ ще тоді не народилися. Так давно це було. Нічого не було тоді, у ті далекі часи, навіть Хаосу ще не було, щоб можна було сотворити з нього щось путнє. І от серед цього нічого стояв собі маленький острів. Усі скарби та красоти найліпших світів, досі нам відомих — ніщо в порівнянні з красою та величчю цього острова. Все найпрекрасніше і найдосконаліше зібралося саме в цьому місці. Бо створила і цей острів, і все, що там жило, красуня, ліпшої від якої ані до неї, ані після того, як її не стане, точно не буде. Принаймні так говорить ця казка.

О, це направду досконала жінка, краса та велич якої не може бути ані описана, ані змальована, бо не вистачить слів, щоб передати її благоліпність, і не вистачить барв, щоб змалювати цю досконалість. І мала та жінка звабливий стан, повні перса, блакитно-зелені очі, золоте довге волосся, божественно-прекрасний голос, від мелодики якого пишно росла трава, розпускалися квіти, ставали великими дерева. А золотеньку голову красуні прикрашав сріблястий серпик-місяць, обернутий ріжками догори, а між них горіло сонце. Де взялася красуня, звідки прийшла і скільки часу творила красу на своєму острові — казка не розповідає. Але коли на острові все було досконало створено, втомлена та щаслива вона заснула під вишнею. І привиділося їй серед великого нічого дивне марево — сутінки, порожні й чужі, та раптом їх розтинає золотий промінь: то на золотому коні в золотих обладунках мчить вершник,