Зворотний бік сутіні - Дарунок Корній
— Ціхо, не ображайся. Птаха — крута, ніхто не сперечається, але… Завжди трохи собі на умі. Вона навіть мене з братом в учні собі не взяла. Відмовилася. Хоча наша матінка Птаху особисто просила. Віджартувалася твоя Птаха. Сказала, що вона сама радо стала б ученицею когось великого, але її вже не беруть. Віковий ценз не дозволяє. Де там їй когось учити. Тим паче дітей «таких» батьків. У випадку з тобою і віковий ценз підійшов, і родинні зв’язки виявилися суперовими. Цікаво, брате, чому саме Мальву собі в учні вибрала Птаха, як гадаєш?
Мальва лишень зневажливо хмикнула у відповідь. Телепні, як вони можуть таке про Птаху говорити? Вона знала цю жінку краще від них. Знала, що Птаха такими речами не бавиться, тобто жінка не віджартовувалася, а казала правду. Вона справді тоді вважала себе недостойною великого звання Учителя, тому що поруч із Посолонем, з Родом чи Ладою, здавалася собі досі посередньою… Ба більше: такою, що вчиться.
— О, так-так, братіку, — підтримував розмову Полель. — Наша гостя Мальва таки велике цабе, раз заслужила заступництво самої Птахи. Тільки не доберу ніяк, якого вона до темних поперлася? Га? Це ж якою нерозбірливою тре’ бути, щоб проміняти Учительку Птаху на старого пришелепуватого стариганя Мора.
— Він не старигань, — огризнулася Мальва і замовкла.
Виправдовуватися та пояснювати хлопцям, що Морок її рідний дід, поки не стала. Як і те, що вона насправді перебуває в родинних стосунках із половиною темного світу. Маючи за батька Стрибога, за бабусю — Мару, а за рідну тітку — дурепу Навію.
— А я, здається, знаю, що до чого, брате, — озвався Лед, хитро всміхаючись. — Батько колись розповідав таке: якщо в безсмертного є хоч крапля темної крові й темні про це дізнаються, то усіма правдами та неправдами обов’язково заманюють небораку до себе і майже силою перетягають на свій бік. Чи не так, Мальво? І тебе, ученицю самої Птахи, хотіли присилувати підступом та обманом, так?
Мальва тільки стенула плечима та промовчала. Ліпше поки залишатися надто цікавою ученицею пихатої Птахи, аніж кровною родичкою дідугана Мора, якого тут явно недолюблюють. Може, тоді їй дозволять ненадовго залишитися у світі Оранти, де мешкали Полель із Ледом, старша сестра хлопців Леля та Перун з Ладою, тато та мама цих шалапутних хлопчурів…
Так, це не зовсім справедливо — переховуватися тут. Бо її будуть шукати і темні, і світлі. Темні навіть вважатимуть мертвою… Але то буде завтра. Та зараз вона не стане про це думати, а буде насолоджуватися прекрасною природою та товариством своїх однолітків, нормальних і не навіжених безсмертних, досить розпущених та досить прикольних.
Напевне, почувши імена Великої Лади та Великого Перуна, Мальва, за законами жанру, мала б впасти в тремкий стан на кшталт трансу і не виходити з нього довго і нудно. На велике здивування хлопців, цього не трапилося. Вона не росла у світі безсмертних, і Сварог із Перуном довго для неї були лишень цікавими персонажами з дитячих казочок, легенд чи притч.
Хлопців така поведінка Мальви тішила. Лед навіть сказав, що вона ще той круть і всі на світі безсмертні якщо й плакатимуть, то не від його витівок, це точно. Бо у нього з’явився класнючий конкурент. А сама Мальва — наче перекотиполе, яке від усіх тікає і якому дуже цікаво, хто буде тим самим, котрий його впіймає та привласнить. На що Мальва резонно сказала: «Йди в баню». Полель ніяк не міг зрозуміти, до чого тут баня, а Лед довго та заливчасто реготав, бо таки його брат справжнісінький телепень, коли простого не розуміє.
Мальва ніколи не бачила Біловоддя, тільки чула про нього, трохи читала. Та якщо воно й існує, то має, либонь, бути схожим на світ Оранти. Спокій, умиротворення, внутрішня рівновага. Яроворот теж їй дуже подобався, як і купа інших місць — світ Вередів, світ Великого Океану, але… Але там відчувалася присутність багатьох енергій, отих сніжинок кольорових над головами людей, вони кружляли-рябіли-звивалися… Щоразу доводилося блокувати ту барвистість, якою просто переповнювалася її душа. Не завжди вдавалося вчасно це зробити, і від того феєрверку, нехай і цікавенного, не просто йшла обертом голова, здавалося, вона от-от вибухне… Тоді хотілося утекти на край світу. Звісно, це образне висловлювання, бо насправді саме такого «особливого» місця їй бракувало. Ні-ні, тільки не потрібно радити для усамітнення порожній та депресивний світ Загублених. Це надто навіть для того, хто прагне одинокості. Це супер для того, хто прагне забуття. Забуття Мальві геть не хотілося. Бо вона не прагла загубитися, вона прагла перепочити там, де найменше діставатимуть усі на світі смертні та безсмертні мудрими балачками про велике призначення.
Звісно, такій, як вона, рано чи пізно ідеальний лад світу Оранти набридне. І Мальва, здається, здогадується, чому Лед із Полелем постійно сперечаються: затишок та лад також бувають набридливими, особливо коли в тобі живе нестримний дух і будівництва, і руйнування. У світі Оранти ані створювати, ані руйнувати нічого не треба. Усе ідеально пристосоване для комфортного життя. Ні-ні, це не було царство вічного дня чи вічного спокою. І тут була ніч, і наступав день, і падали дощі, і гриміли грози, у ріках водилася риба, і треба було мати вудочку або вміння риболова, щоб її з води дістати. Вона сама на берег не вистрибувала. У лісі росли гриби та ягоди, тішила око буйна зелень, розкішно співало птаство, жили звірі. Великий Шум, як називали хлопці ліс, був справжнім другом, вірним і відданим. У дуплах сосен, інколи в кроні густих вересів і дубів жили бджолині родини, тут вони роїлися та розкошували.
Як і передбачали хлопці, батьки не повернулися ані через день, ані через тиждень, ані через місяць. Та сини, здається, тим зовсім не переймалися. Таке траплялося доволі часто. Лада та Перун, звісно, зайняті важливими справами. А сини вже майже дорослі, то ж запросто можуть давати собі раду вдома. Сини «раду давали» і щораз нарікали на те, що давно вже виросли, і чи не пора батькам врешті відпустити їх у великі світи. Батько наче був і не проти. Матінка рішуче заперечувала… Хотіла якнайдовше вберегти рідних чад від негативного впливу інших… Світів, людей — і смертних, і безсмертних…
Та Мальву це не дуже дивувало. Хлопці були дітьми непростих батьків, навіть більше — богів. За мірками світу Єдиного Бога їх можна було назвати мажорами. Дивувало навіть інше: хлопці таки виявилися геть нормальними. Звичайні пацани, які часто сперечалися між собою,
