Наодинці з задзеркаллям - Христина Ополонська
Не щастить мені з побаченнями… То я людей збиваю, навіть не встигнувши зустрітися зі своїм кавалером… То якийсь неврівноважений ідіот волоче мене на цвинтар за волосся… І коли вже нарешті в мене буде у житті біла смуга? Адже чорних зебр не буває. А якщо і є така у світі – вона точно моя. Дурнуваті думки лізли одна за одною. От що значить – зайнятись нічим.
Через двадцять хвилин відчула сильний голод, адже я так і не повечеряла. Довелося лізти у чужий холодильник у пошуках чогось їстівного. Холодильник був дуже великий. Аж надто великий для двох помідорів, одного яйця та чотирьох цибулин. В морозилці знайшла шматок м’яса, який колись був частиною старої корови. Так, не густо… Промайнула думка, що господар швидше за все не одружений. Почала ритися по шухлядах. Виявила запаси круп, макаронів, спецій і так далі. Судячи з терміну придатності запаси були зроблені дуже давно. Тепер було зрозуміло, чому хазяїн апартаментів був такий худий. Хронічний недожор!
Приготувавши вечерю на трьох, впевнилася у тому, що кухнею в цій квартирі ніхто ніколи не користувався. Час йшов. Вечеряла одна. Томас не сильно поспішав, а власник розкішного «футбольного поля» дрімав на дивані. Накривши Адріана ковдрою я вирушила на обстеження території. У цьому помешканні було стерильніше ніж у мене на роботі. Навряд чи він сам тут прибирає. Добре ж йому платять у тій фармацевтичній компанії! Може і мені місце роботи час змінити?
З усього мною побаченого мою увагу відразу привернула одна з найвіддаленіших кімнат. Ця кімната виявилася робочим кабінетом з невеличкою бібліотекою в ньому. Та мене більше здивувало велетенське старе дзеркало, яке простягалося від підлоги аж до стелі. Воно займало собою практично половину стіни кабінету. Срібляста рама дзеркала була прикрашена візерунками та рунами. На верхній частині рами виднівся напис. Я знала що він означає. Татуювання з цим написом досить часто зустрічається у «моїх клієнтів». Всі наче збожеволіли з цією латинською фразою! Дослівний її переклад – «любов до долі».
– Amor fati, – повільно прочитала я та посміхнулася. – Ви серйозно?
Це було моєю помилкою. Напевне не дарма в одному фільмі чоловік казав не читати вголос з однієї книги. Думаю краще б я дійсно не читала нічого вголос, оскільки після цього моє відображення у дзеркалі зникло, як і відображення всього кабінету. Я не могла у це повірити! Замість дзеркала з’явився прохід в інше приховане приміщення, в якому йшов справжнісінький сніг. Приміщення було заповнене полицями з різними за величиною та кольором скляними пляшечками, потертими сувоями та фоліантами. З самих полиць поодиноко звисали бурульки. Посередині приміщення розміщувався величезний стіл з різного роду агрегатами для хімічних дослідів. Я простягнула руку і зловила долонею кілька холодних сніжинок. І тут я зробила найбільшу помилку за весь вечір. Перечепившись за трикляту сріблясту раму, що залишилась від дзеркала, я впала у пронизане морозним повітрям чудернацьке приміщення. Холод від замерзлої підлоги я відчула миттєво. Дарма я таки туфлі зняла та безтурботно розгулювала босоніж по теплій квартирі. В одній тонесенькій сукні було достатньо зимно – наче в льодовиковий період потрапила… З підлоги підскочила мов ошпарена. Вона всюди була вкрита тонким шаром льоду. Вирішивши, що з мене досить я повернулася обличчям до проходу аби якомога швидше знову опинитися у теплій комфортній квартирі. От тільки виходу з загадкової зимової кімнати не було. Замість нього я бачила своє відображення у дзеркалі. Мій страх циганським потом проступив на шкірі. Я почала обмацувати дзеркало та раму, в надії знайти якийсь прихований механізм, що допоможе мені відчинити прохід. Та де там! Зберігати спокій я більше не мала ні сил ні бажання. Я почала колотити в дзеркало руками і ногами та кликати на допомогу. Все було марно. Ну і де цей Адріан? Де Томас? Відчуваючи нестерпний холод в ногах почала озиратися довкола у пошуках взуття чи одягу. Побачивши неподалік на стільчику біля стіни хутряну білу накидку рвонула до неї. Та з моїм щастям я послизнулася та проїхавши своєю п’ятою точкою по крижаній підлозі жорстко припаркувалася всім тілом гучним ударом об стіну. Відразу почула дзенькіт маленьких скляних пляшечок на полицях та звук битого скла. Як на зло, одна з пляшечок все ж таки впала мені на голову. Рідина з неї частково потрапила мені на волосся розпливаючись липкою субстанцією. В кінці кінців пляшечка розбилася об підлогу, залишивши після себе лише згадку. Сподіваючись, що мене за це не вб’ють коли знайдуть, я рачки таки дібралася до стільчика з хутряною накидкою. Накинувши її на себе я забралася на той самий стільчик згорнувшись калачиком. Тільки тоді помітила, що порізала ліву ступню і тепер з неї валить потоком кров. Відірвавши досить пристойний шматок тканини від своєї сукні я перемотала рану. Холод був нестерпним. Ну що ж… Ласкаво просимо шановна пані ангіно, шляхетне двостороннє запалення легенів та очікуваний товариш цистит! І це ще я мовчу про нежить, забої та втрату крові. Чудове у мене побачення видалось!
Поки я намагалася з комфортом розміститися на невеличкому стільчику у мене нестерпно розболілася голова. Трохи пізніше мене почав турбувати нестерпний свербіж голови та раптове запаморочення. І якось, в одну мить, схопившись за голову руками я не повірила своїм відчуттям. Та коли я глянула у невеличке дзеркало на стіні позаду себе – мої сумніви розвіялись. У мене на голові виросли додаткові білі звірячі вуха. Чудово! Тепер я квадробер! Можна буде зекономити на костюмі для Хелловіну.
Я повільно замерзала, розглядаючи напівпрозорих блакитних метеликів, що почали кружляли довкола мене. В житті таких не бачила. Навіть цікаво стало, що це за вид такий. Звідки тільки взялися…? Перед тим, як я повністю відключилася мені здалося як ці самі метелики пролітають крізь ненависне дзеркало, залишаючи мене наодинці з вічною мерзлотою.
