Зміни це! - Tetiana Bila
2
Тридцять п’ять років тому
Яскравий промінь розбудив молоду жінку, дуже схожу на Синезору, але молодшу за нею.
- Доню! - крізь сон позвала вона, пробуджуючись через свій голос.
- Що трапилося? Ти кричиш уві сні… - у кімнату вбігла молодиця того ж самого віку, що й ця дівчина.
- Що? Де я? Хто ти? - запитала та, що щойно кричала уві сні.
- Младо?.. Ти що? Ти нормально себе почуваєш?
Млада мовчала…
- З тобою все в порядку?.. Треба поспішати, а то на пари запізнимося.
- Василино!.. - Млада замовчала від вимови цього імені, ніби дивуючись, що вона знає, як зовуть цю дівчину. А може сумнівається, що це саме її ім’я. - Василино…
- Так? Я тебе слухаю?
- На пари? Дійсно. Зараз зберуся… Мені щось страшне наснилося… - Млада перевела погляд та натрапила на своє відображення у дзеркалі шафи… - Я молода… Я не виглядаю на п’ятьдесят два роки…
- Авжеж не виглядаєш. Тобі ж сімнадцять, як і мені. І ми зараз через тебе запізнимося на перші пари в перший день навчання в найпрестижнішому університеті Тараши. - нагадала Василина.
- Але ж я завалила вступні іспити в Осковську політехніку тридцять п’ять років тому… І через це поступила в Затворську політехніку, закінчила її та влаштувалася на роботу в Денський ракетобудівний завод, вийшла заміж, народила доньку…
- Младо! Ти мариш! Тобі до лікаря треба!
- Не треба! Я йду з тобою, куди би ти мене не привела!
- Гаразд. Одягайся. Поснідати ти вже не встигаєш. Проспала ти свій сніданок. Якщо не я, проспала би й заняття. Ось така дивна у мене сусідка по квартирі… - Василина вийшла з кімнати.
А Млада підійшла ближче до дзеркала та подивилася на себе.
- Отже я повернулася у минуле на тридцять п’ять років, моє минуле ще й змінилося… Але для чого? Невже, щоб не допустити той кінець світу, який відбувся тридцять п’ять років від цієї митті?
- Младо! Поспіши вже! Потім на себе налюбуєшся. Не лише ти запізнюєшся! Ти ж мене підставляєш: через тебе спізнюся і я! - обурилася Василина.
- Добре! Я вже збираюся! - Младо, добре знаючи кожен куток цієї кімнати, яку бачила вперше, почала швидко збиратися.
Через п’ять хвилин дівчата вже стояли в коридорі, зачиняючи за собою вхідні двері.
А ще через годину Млада та Василина сиділи за самими верхніми партами у великій аудиторії.
- У мене сьогодні побачення. - прошепотіла Василина на вухо Младі. - Підеш зі мною?
- Навіщо мені заважати вашому побаченню? - здивувалася Млада.
- Він приведе з собою друга, який ніяк не може знайти собі дівчину, бо у нього дуже погано складаються відносини з іншими людьми. Через важке дитинство: його спочатку бив рідний батько, потім бив вітчим, а потім над ним знущалися прийомні батьки. Він ненавидить усіх людей, може навіть усе людство…
- Ти мені вирішила помститися через ранок? - голосно обурилася Млада, через що усі присутні подивилися на неї.
- Тихіше на гальорці, будь ласка. Я ж для вас стараюся, читаючи цю лекцію. - зауважив лектор в окулярах.
- Вибачте. - промовила Млада.
А потім пошепки звернулася до Василини:
- Я не піду, звісно же.
- Младо, подруго… ти знаходиш спільну мову з будь-ким. А цей унікум - друг мого хлопця, до цього ж без цього дикуна мій хлопець провалив би усі іспити. Він залежить від цієї істоти, а цей дикун як вчепився в мого хлопця, то намагається в усьому його контролювати, ніби він його власність. Ти допоможеш мені непомітно вкрасти свого коханого того носом того соціапата
- Добре. Тільки один раз. - погодилася Млада.
- Може він тобі ще сподобається?
- Жартуєш?
- Може він закохається у тебе?..
- Тоді вже мене нікуди не відпустить, як не відпускає свого друга. Ой, подруго… Ти мені копаєш могилу. Після цієї пропозиції ти не маєш права називатися моєю подругою.
- Вибач. Але я дуже потребую твоєї допомоги. Будь ласка.
- Будь ласочко! - Василина жалісними очима подивилася на Младу.
- Та я вже погодилася. Припини вмовляти мене.
Професор знов подивився в сторону дівчат, які обговорювали щось дивне, що в тверезому мозку ніяк би не вміщалося.
Василина та Младо одразу прийнялися до навчання. Принаймні ззовні. А внутрішньо кожна думала про свої проблеми.
Коли пари закінчилися, наступила мить істини…
