Буря Мечів - Джордж Мартін

— Може, нам варто залишитися тут на деякий час,— сказав до неї Гончак за два тижні. Він сп’янів од елю, але був не так сонний, як задумливий.— До Гнізда нам не доїхати, а Фреї і далі полюють на виживанців у приріччі. А тут, з тими нальотчиками з кланів, потрібні мечі. Трохи тут відпочинемо і, може, знайдемо можливість дістатися до твоєї тітки.

Арія, почувши це, потемніла з обличчя. Лишатися їй не хотілось, але й іти не було куди. Наступного ранку, коли Гончак пішов рубати дерева й тягати палі, вона знов залізла в ліжко.

Та коли врешті робота була зроблена й високий дерев’яний частокіл закінчений, сільський старійшина дав зрозуміти, що їм тут не місце.

— Прийде зима, нам самим не буде чого їсти,— пояснив він.— А ви... такий чоловік, як ви, з собою приносить кров.

Сандор стиснув губи.

— То ви знаєте, хто я такий?

— Ага. Подорожні до нас сюди не заходять, але самі ж ми виїжджаємо і на ринок, і на ярмарки. І знаємо про пса короля Джофрі.

— Коли до вас завітають оті кам’яні ворони, може, ви ще зрадієте, що у вас є пес.

— Може,— завагався чоловік, а тоді набрався мужності й мовив: — Кажуть, ви після битви на Чорноводді геть втратили бойовий дух. Кажуть...

— Знаю я, що кажуть,— голос Сандора більше нагадував скреготіння двох пилок одна об одну.— Заплатіть мені, й ми підемо.

Отож на дорогу Гончак отримав повний мідяків гаманець, бурдюк кислого елю й новий меч. Якщо по правді, меч був дуже старий, але ж для нього — новий. Він обміняв його на барду, яку забрав у Близнючках,— ту, з чиєї вини на голові в Арії вискочила ґуля. Ель закінчився вже першого ж дня, а от меча Кліган гострив щовечора, проклинаючи чоловіка, з яким помінявся, за кожну пощербину та плямку іржі. «Якщо він втратив бойовий дух, чого ж він так нагострює меча?» Цього питання Арія поставити не наважувалася, але багато над ним міркувала. Може, саме тому Гончак і втік з Близнючок, прихопивши її з собою?

У приріччі з’ясувалося, що дощі вщухли й повінь почала спадати. Гончак повернув на південь, назад на Тризуб.

— Поїдемо в Річкорин,— сказав він Арії, підсмажуючи зайця, якого вполював.— Може, Чорнопструг захоче купити собі вовчицю.

— Він мене не знає. Звідки йому знати, що я — це я?

Арія вже втомилася їхати у Річкорин. Вона вже, здається, роками їде в той Річкорин, а все ніяк не може доїхати. Щоразу як вона їхала в Річкорин, то опинялася в місці гіршому й гіршому.

— І викупу він вам не заплатить. Либонь, просто повісить вас.

— Хай спробує,— одвернувшись, сплюнув Гончак.

«Говорить він так, наче зовсім і не втратив бойового духу».

— А я знаю, куди нам можна поїхати,— сказала Арія. У неї-бо ще лишився один брат. «Джон точно захоче мене забрати, навіть якщо ніхто більше не захоче. Він називатиме мене сестричкою й куйовдитиме мені волосся». От тільки дорога туди далека, і самотужки Арія туди навряд чи зможе дістатися. Вона ж бо навіть у Річкорин не спромоглася заїхати.— Можемо вирушити на Стіну.

Сандор зареготав-заричав.

— Маленька вовчиця хоче приєднатися до Нічної варти, отакої?

— У мене брат на Стіні,— уперто мовила Арія.

У Гончака сіпнувся рот.

— Стіна за тисячу льє звідси. Нам, щоб тільки Перешийку дістатися, доведеться пробиватися через клятих Фреїв. А в тих болотах водяться ящірколеви, які вовків щодня на сніданок лопають. Та якщо ми таки доб’ємося до півночі цілі й неушкоджені, там у половині замків засіли залізні, та й кругом будуть тисячі клятих виродків-північан.

— Ви їх боїтеся? — поцікавилась Арія.— Справді втратили бойовий дух?

На мить їй здалося, що він її зараз ударить. Але тут виявилося, що заєць уже зарум’янився, шкоринка хрумтіла, а сало сичало, скрапуючи в багаття. Сандор зняв зайця з кілочка, великими долонями розірвав навпіл і жбурнув половинку Арії на коліна.

— З моїм духом усе гаразд,— сказав він, відриваючи ніжку,— але в дупі я мав тебе і твого брата. У мене теж є брат.

Тиріон

— Тиріоне,— стомлено промовив сер Кеван Ланістер,— якщо ти і справді не винен у смерті Джофрі, тобі це буде неважко довести на суді.

— А хто мене судитиме? — Тиріон відвернувся од вікна.

— Правосуддя чиниться престолом. Король помер, але твій батько лишається королівським правицею. Та оскільки звинувачується його власний син, а жертва — його онук, він попросив лорда Тайрела та княжича Оберина долучитися до суду.

Тиріона це навряд чи могло підбадьорити. Мейс Тайрел був тестем Джофрі, хай і недовго, а Червоний Гад, він... змій.

— А мені дозволять вимагати суду через двобій?

— Я б цього не радив.

— Чому ні?

У Видолі це його врятувало, чому не тут?

— Дай мені відповідь, дядьку. Мені дозволять вимагати суду через двобій і обрати заступника, щоб довести свою невинність?

— Певна річ, якщо таким буде твоє бажання. Однак, наскільки я знаю, в такому разі твоя сестра має намір своїм заступником призначити сера Грегора Клігана.

«Сучка блокує кожен мій рух ще до того, як я його зроблю. Шкода, що вона не обрала когось із Кетлблеків». Брон з усіма трьома швидко б упорався, але Гора-на-коні — то зовсім інша пісня.

— Мені треба з цим переспати.

«І побалакати з Броном, і то швидко». Тиріон і думати не хотів, скільки йому це коштуватиме. Брон свою шкуру цінує дуже високо.

— У Серсі є свідки проти мене?

— Щодня їх з’являється більше й більше.

— Тоді мені потрібні власні свідки.

— Скажи мені, хто вони, і сер Адам пошле по них міську варту, щоб привести їх на суд.

— Краще я їх сам розшукаю.

— Тебе звинувачують у царевбивстві та кревногубстві. Ти і справді уявив, що тобі дозволять вільно виходити і вертатися? — сер Кеван махнув на стіл.— Маєш перо, чорнило і пергамент. Запиши імена потрібних свідків, і я зроблю все, від мене залежне, щоб представити їх, даю тобі слово Ланістера. Але з вежі ти не вийдеш, тільки на суд.

Тиріон не збирався опускатися до благання.

— А моєму зброєносцю дозволять