Аметистовий браслет для Аглаї - Катерина Федоровська

Аглая не знала, як вчинити. А Касій зреагував миттєво, підскочив до ще одних вузьких дверей, схопивши її за руку. Відчинив ванну кімнату й легенько штовхнув туди свою гостю. А коли в спальню зайшов його брат, то Касій вже був цілковито спокійний, навіть пригладжував волосся, нібито він щойно умивався.

Аглая притулилася до дверей та підслуховувала. Неоднозначна була ситуація, але вже як склалося. Мала намір юна графиня не виказувати себе. Можливо, дізнається ще щось цікаве. Так і вийшло.

- Я прийшов за браслетом, брате, - сказав Адам. – Вибач, що ти зовсім мало його носиш, але ж сам бачиш, що матері він необхідніший.

- Так, брате, я все розумію. Для нашої мами все, що завгодно - ніби глузував трохи чи що, якийсь смішок почула Аглая. – Клотильді теж даватимеш чи вона досі покарана?

- Ні, Клотильді не даватиму взагалі. Ти ж бачив, що вона накоїла.

- Але ж ти пам’ятаєш, Адаме, що це може їй нашкодити, - зауважив Касій.

- За три тижні нічого з нею не станеться. А давати їй браслет надто ризиковано. Вона надокучатиме Аглаї, - запнувся на хвилину Адам, - або ж мені не даватиме спокою.

- Так, так, закохані жінки – це справжня халепа. Ти як? Оговтався уже від вранішнього скандалу? – спитав Касій про те, що, напевно чув, а, можливо, й бачив. – Як тобі взагалі подружнє життя, братику?

Аглаї й самій було неймовірно цікаво почути думку чоловіка, тож, здавалося, що й не дихала.

- Складно все у нас. Мені важко її обманювати. Проте я боюся, що вона втече від мене, як дізнається правду, - з якимось приреченим сумом прозвучав голос Адама.

- Ну, якщо кохає, то не втече. А що робитимемо, якщо Едда не зніме прокляття?

- Не знаю, побачимо. Має бути якийсь вихід. Я вчора отримав листа від барона Крісовського. Вони намагатимуться прискоритися. Можливо, раніше на тиждень прибудуть. Йому потрібні гроші. Я завтра маю намір поїхати в банк і переведу обумовлену суму на його ім’я. Щоб з нашої сторони все було чесно.

- Добренький куш він отримає. Тобі так не здається? – голос Касія так і дзвенів якоюсь злістю та єхидством.

- Це довгий шлях. Не кожен би погодився та й нам не було кому довіряти, окрім барона.

- Він не писав тобі, як шаман сприйняв це повернення блудної доньки? – знову допитувався Касій, не переймаючись тим, що у ванній сховалася дружина брата.

- Ні, написав лише, що все розповість при зустрічі.

Якась тиша повисла в кімнаті, брати мовчали. Та потім Адам попросив:

- Ти ж не показуватимешся їй, правда? Я не хочу, щоб вона ще більше вважала мене брехуном.

- Ні, братику, не показуватимусь. Я не вештатимусь будинком, принаймні у видимій своїй подобі. У мене доволі комфортні умови ув’язнення, - знову якесь глузливе невдоволення відчувалося в голосі Касія.

- Припини! - голос Адама здавався трохи роздратованим. – Ти знаєш, що ти не ув’язнений. Я просто не хочу, щоб ти поки що бачився з моєю дружиною. От і все.

- Не бачитимусь, - відповів Касій. - Якщо вона сама до мене не прийде.

Аглаї здалося, що серце її зараз вистрибне з грудей. Та й чулося, що Адам вже закипає:

- Давай мені браслет, розумнику! Гадаєш, що мені вся ця ситуація приносить задоволення?

- Ну, не задоволення, але ж якесь гостре відчуття страху, що тебе викриють, ні?  Чи, можливо, якесь піднесення та самолюбування, що ти, пан над панами, сам вирішуєш, кому й коли надівати браслет? А якщо Аглая дізнається правду? – от же ж безсовісний, питав те, що неймовірно зацікавило юну графиню. Яка така правда може ще звалитися на неї?

- Це вже не має значення, Касію! Усе змінилося.

Але, що саме змінилося Аглая так і не дізналася, бо за хвилину почулося якесь шарудіння, певно, відстібався браслет, потім гучні кроки й грюкання дверей. Відчинивши помалу двері ванної кімнати, засоромлена дружина упевнилася, що її чоловік вже пішов. Аж щоки навіть почервоніли, бо відчувала себе якоюсь зрадницею.

Адам дійсно забрав браслет, бо Касія вона не бачила. Однак відчула легке торкання до своїх губ, немов теплий вітерець дмухнув по її нижній губі. Виставила вперед руки й відчула під ними тіло. Ковзнула навіть долонями по невидимих грудях, бо так це було незвично. Не бачити, але ж відчувати чоловіче тіло перед собою. Проте оговталася швидко, відштовхнула його легенько й попрямувала до виходу. А ще кинула на прощання застережливо:

- Навіть не здумай заходити до мене в покої в невидимій подобі!

Потім обережно, немов якась злочинниця, визирнула в коридор.  На щастя, там нікого не було й вона швиденько попрямувала до сходів. Однак не встигла підійнятися ними, бо їй назустріч спускався Адам.

Начебто винуватий вираз обличчя в нього був. Наблизився повільно до дружини, взяв її за руки.

- Я заходив до тебе. Хотів поговорити. Якось це вже стає недоброю традицією. Щоранку мені доводиться перепрошувати за свої помилки, - примирливо почав. – Ти де була? 

Аглая, лише секунду вагаючись, вирішила збрехати:

 - Я гуляла в саду. Чи мені й в сад не можна? – казала ж неправду з нотками якогось роздратування.