Ми - дракони - Тала Тоцка

Їй здалося або в одному з дзеркал промайнуло стривожене обличчя сіріданського принца? Не вистачало ще, щоб Дастіан це чув! Рука сама намацала амулет. Нічого не сталося, якої б сили у неї не була іллама, нічого не змінилося. Все так, як вона і думала. Не було ніякої таємниці і ніякої синьоокої дівчинки.

Її батько Абідал Верон, а рідна мати — проста селянка Гела. Бідна матуся! Івейна нічого їй не скаже, але і вірити в цю маячню не стане. І носити цей камінь теж не буде. Вона на бігу рвонула мотузку, старі нитки легко піддалися, і тепер амулет — та який там амулет, звичайний камінь! — лежав в її долоні чомусь дуже холодний.

Ноги самі винесли її до сходів, а образа, що розривала груди, погнала вгору. Долоню вже потихеньку стало зводити від холоду, але Івейна не звертала уваги. Сама не розуміючи як, вона опинилася на самій верхівкі однієї з зубчастих веж замку. Іві підійшла до самого краю, розмахнулася і з силою жбурнула камінь вниз.

...Знайомий шум крил привів її до тями, вона зрозуміла, що сидить на холодному камені і вже вся покрилась мурашками від холоду.

— Арчі, Лерр, — Івейна піднялася, припадаючи на затеклу ногу, і простягнула руку до орланів, які сіли на зубці і дивилися на неї ну якось дуже сердито. Ів навіть захотілося втягнути голову в плечі, як в дитинстві. — Що ви тут робите?

Над вежею зметнувся білий силует, і на сусідній зубець опустився ще один орлан, він щось тримав у дзьобі і так само сердито дивився на Івейну.

— Севі? — вона підійшла ближче. — Що це таке?

А побачивши, в жаху відсмикнула руку. У дзьобі орлана був затиснутий сірий дорожній камінь на старій мотузці, який вона нещодавно викинула геть. Орлан дивився на неї, нетерпляче косячись, і як і раніше всі троє виглядали дуже незадоволеними.

Отже Тона говорила правду? Івейні стало моторошно. Вона повільно простягнула руку, камінь ковзнув в долоню, тепер він був зовсім теплим, немов орлан не в дзьобі його приніс, а тримав під своїм оперенням. А ще мотузка. Вона була цілою.

Іві мовчки одягла амулет на шию, і їй здалося, що птахи дивляться вже не так сердито. Вона накрила амулет долонею, а потім сповзла по краю зубця і розридалася, притулившись чолом до прохолодного каменю.

Щось м'яке і тепле обернуло як ковдрою, це орлани злетілися і обвили її своїми білими крилами, і вона відчувала себе ніби в міцних людських обіймах.

Івейна притулилася головою до потужних грудей Арчі, а сама притягнула до себе Севі, який зазвичай лащився до неї і заглядав в очі.

— Хто ми? — шепотіла Іві, ковтаючи сльози, що її душили. — Хто ж ми такі?

***

Дастіан на чому світ лаяв себе, що випустив з уваги Івейну, але ж і забарився на саму малість. Хоч вона і дала гідну відсіч цій безмозкій білявці Амарілії — і справді отруйна хабра! — по всьому було видно, що дівчина ледве стримує сльози.

Куди ж вона поділася? Дастіан тричі пробігся від того місця, де втратив Ів, до її покоїв і навіть сліду її не знайшов. Тут його погляд впав на сходи, що вели на верх замкової вежі. Невже їй прийшло в голову одній піднятися на таку висоту?

Сіріданський принц сам не знав, чому так запала йому в голову ця непоказна маленька дівчинка. Може тому, що він на дух не переносить білявих дуреп? У цьому світлі Івейна з її темним густим волоссям і чорними блискучими очима виглядала набагато вигідніше, тим більше йому завжди більше подобалися темноволосі дівчата. А коли він побачив її сьогодні на церемонії, і поготів ледь дару мови не позбувся.

Вона виявилася напрочуд витонченою і тендітною, сукня вигідно підкреслювала плавність ліній мініатюрної дівочої фігурки, яку неможливо було розгледіти під широким селянським одягом. В ньому вона більше нагадувала Дастіану мішок з борошном.

Контраст був настільки помітний, що навіть Ейнар підвівся зі свого місця з витріщеними очима. А потім, засоромившись хвилинного пориву, раптом надзвичайно перейнявся чудовою ліпниною по кромці стелі тронного залу. Ніби він не народився в цьому палаці і зараз бачив цю ліпнину вперше в житті.

Дастіан миттю злетів сходами і оторопів, побачивши дівчину, яка притулилася до стіни в оточенні білих орланів. Принц мимоволі замилувався птахами, які обіймали Івейну крилами, і на якусь мить йому навіть здалося, що це не крила, а людські руки.

Побачивши його, дівчина зніяковіла і поспішно піднялася, орлани злетіли, але зразу ж присіли на сусідні зубці і, як ні в чому не бувало, почали чистити пір'я.

— Ваша високосте... — почала була Івейна, але Дастіан її перебив.

— Іві, я тебе всюди шукав, ти чому тут ховаєшся? Скоро почнеться святковий бал, тобі обов'язково потрібно там бути, адже ти обрана Ейнара.

— Мені зовсім не хочеться на бал, ваша високосте, — зізналася Івейна, — я як подумаю, що потрібно туди повертатися... Гадаю, ніхто не помітить мою відсутність.

Від Дастіана не сховався той смуток, що прослизнув в її словах.

— Чого б тобі хотілося, Ів? — неголосно запитав він, схиляючись до дівчини.

— Додому, — чесно відповіла та, трохи відсторонившись. — Якби можна було зараз полетіти додому, я не роздумувала б ні хвилини. А вони тут всі нехай хоч горлянки один одному перегризуть.