Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

Бесіда закінчилася, як завжди, пристрасними благаннями юної послушниці. Нехай Річард, якщо йому це знадобиться, прийде до неї. А якщо йому більше подобається ходити «за цим» в місто… Що ж, нехай він хоча б дозволить і їй теж спати з ним. Адже вона може дати йому те, чого не дасть йому жодна жінка. Вона готова довести це негайно.

Зовсім приголомшений подібними одкровеннями, Річард чесно відповів, що ходить в місто тільки для того, щоб дивитися пам'ятки. Адже він виріс у лісі і ніколи ще не бачив таких великих міст. І потім, у нього на батьківщині таке ставлення до жінки вважається неприпустимим. Він клятвено запевнив Пашу, що, як тільки йому знадобиться жінка, він тут же прийде до неї, і тільки до неї. Паша настільки зраділа його обіцянкам, що навіть не стала уточнювати, коли ж нарешті він прийде.

Вона й гадки не мала про те, що часом Річарду ставало так самотньо, що ним оволодівала непереборна спокуса поступитися її благаням, і йому коштувало великих зусиль втриматися.

На його прохання Паша показала йому все, що було можна, у Палаці. Потім вона відвела його в порт — подивитися великі судна. Вона сказала, що ці судна називаються кораблями і виходять в море, щоб торгувати з прибережними містами Старого світу.

А ще вони часто ходили на берег моря і сиділи, дивлячись на хвилі.

Річарда дивувало море, дивували припливи і відливи. Паша запевнила його, що це не магія, що море завжди було таким. І що всі інші моря — теж такі…

А вечорами він ходив до міста один, без Паші. Коли Річард говорив, що жінки не цікавлять його, він не брехав. Вечорами він ходив до міста зовсім по іншій справі.

Палац справно постачав Річарда грошима, і він вирішив витрачати ці гроші на свої таємні цілі. Він став завсідником кабачків, які відвідували воїни.

Коли він бував там, стражникам не доводилося платити за випивку. Він старанно запам'ятовував по іменах всіх, кого міг. Ночами він навіть записував імена палацових охоронців і всі відомості, які вдалося про них дізнатися.

Особливу увагу він приділяв тим, хто охороняв покої абатиси та інші приміщення, куди доступ йому був закритий. При будь-якій можливості Річард зупинявся біля постів і розпитував стражників про їхнє життя, про рідних, про подружок, про їх жалі і радощі.

Кевіну він регулярно купував дорогий шоколад, який любила його дівчина.

Заслуживши прихильність своєї подруги, мечоносець і сам став прихильнішим до Річарда. А Річард давав гроші в борг всім, хто б його про це не попросив.

Коли ж стражники вибачалися, що ніяк не можуть повернути борг, він, не слухаючи пояснень, говорив, що все прекрасно розуміє і що їм не треба про це турбуватися.

Два найбільш упертих воїна, які охороняли заборонені покої в західній частині Палацу, незважаючи на те що Річард справно пригощав їх пивом, як і раніше ставилися до нього досить насторожено. Тоді він найняв для них чотирьох повій — по дві для кожного. Коли стражники поцікавилися, навіщо він це робить, Річард відповів, що в Палаці його добре постачають грошима і що він не розуміє, чому від цього має отримувати задоволення тільки він один. А якщо стражники цілими днями охороняють Палац, так нехай господарі Палацу заплатять їм за жінок: це буде тільки справедливо. Проти такої пропозиції стражники не встояли. Незабаром і вони вже підморгували Річарду, як старому другові.

Як він і очікував, стражники відразу почали вихвалятися своїми успіхами.

Послухавши ці розповіді, їх товариші заявили Річарду, що нечесно надавати подібні послуги тільки двом. Річард визнав їхню правоту.

Він домовився з господинею будинку розпусти, щоб та, за певну мзду, тримала свій заклад тільки для його «друзів». А щоб воїни не забували, кому зобов'язані, вони повинні були представлятися господині, як «друзі Річарда Сайфера».

Якось раз, коли Ричард гуляв по Палацу з Пашею, один з вартових змовницьки підморгнув йому. Вона тут же запитала, у чому справа. Річард відповів: у тому, що він з'явився тут з самою гарненькою жінкою в Палаці. Паша зраділа.

Щоб доставити їй задоволення, Річард часто надягав червоний плащ.

Послушниця воліла прогулянки по місту, але, бажаючи завжди бути поряд з Річардом, нерідко супроводжувала його і в заміських прогулянках.

Річарду вдалося дізнатися, що всі палацові стражники служать Імперському Ордену. Орден правив землями Стародавнього світу, але в справи Палацу, як видно, не втручався. У місті воїни ніколи не доставляли неприємностей ні сестрам, ні чоловікам що носили Рада-Хань.

Кожен день в Палац були прохачі. Одні за милостинею, інші — за вирішенням суперечок, треті хотіли отримати настанови в житті, четверті помолитися. Обитель сестер Світла вважалася священною.

Місто Танімура було лише сторожовим постом Стародавнього світу на околиці імперії. Очевидно, між імператором і обителлю існував договір про те, що імператор забезпечує охорону, але не втручається у внутрішні справи. Були підстави підозрювати, що гвардійці — це «очі і вуха» імператора. Цікаво, чим сестри відплатили за таку угоду імператору?

В одному із закритих приміщень Палацу жив якийсь «постійний гість». Його ніхто ніколи не бачив. Річарду дуже хотілося дізнатися про нього докладніше, але, на жаль, ніяк не вдавалося. Тоді він вирішив скористатися прихильністю охоронців.

Якось раз Річард сказав Кевіну, що хоче подарувати Паші незвичайну троянду, з тих, що ростуть тільки в саду абатиси. Прохання Річарда була виконане, і він провів Пашу з чайною трояндою у волоссі повз самовдоволено усміхненого Кевіна.

Потім Річард не раз використовував квіти як привід, щоб побувати в заборонених частинах Палацу. Іноді він говорив стражникам, що хоче помилуватися на море. Він завжди намагався бути на виду і навмисне не таївся, бажаючи приспати пильність охоронців. Незабаром вони звикли до подібних дивацтв, і Річард вже не збуджував у них ніяких підозр. Він став для них надійним і добрими другом.

Зрізаючи в охоронюваних садах рідкісні квіти, Річард дарував їх сестрам, які займалися з ним, чимало