Чвара королів - Джордж Мартін

— Але ж тут самі жінки, неозброєні й чесного роду!

— Родовід є певним захистом, — визнала Серсея, — хоча й не таким добрим, як ти гадаєш. Кожна жінка тут варта доброго викупу, але посеред безумства битви вояки часто жадають плоті більше, ніж грошей. І все-таки золотий щит краще, ніж жодного. Там, на вулицях, жінки не знатимуть ніякого жалю. Як і наші служниці. Такі гарнюні, як покоївка пані Танди, матимуть попереду вельми жваву нічку. Та не думай, що старих, хворих і бридких лишать осторонь. Випивши досить вина, чоловік не відрізнить сліпу пралю або смердючу свиню від красуні на кшталт тебе, дорогенька.

— Мене?

— Та не пищи, наче миша, Сансо. Ти щойно стала жінкою, чи вже забулася? Ти — наречена мого першородного сина. — Королева сьорбнула вина. — Якби там за брамою стояв хтось інший, я б могла спробувати його звабити. Але ж там Станіс Баратеон. Мені легше спокусити його коня, ніж його самого.

Серсея побачила вираз Сансиного обличчя та зареготала.

— Я вас неприємно вразила, люба панночко? — Вона нахилилася ближче. — Дурепа ти мала. Сльози — не єдина жіноча зброя. Ти маєш іншу зброю в себе між ніг. Краще вчися нею користуватися. Ти ще побачиш, як охоче чоловіки встромляють усюди свої мечі. Ті, що гострі, і ті, що тупі.

Необхідності відповідати Сансу позбавив прихід двох Кіптюгів. Пан Озмунд з братами останнім часом стали улюбленцями замку: завжди радо всміхалися, жартували, робили дрібні послуги, дружили з машталірами та доїжджачими так само, як з лицарями та зброєносцями. Втім, якщо вірити пліткам, краще за всіх їм дружилося з молоденькими служницями. Пан Озмунд нещодавно обійняв місце Сандора Клегана коло Джофрі. Санса чула від жінок біля прального колодязя, що той такий само дужий, як Хорт, тільки молодший та швидший. Але дивувалася, чому в такому разі ніколи не чула про тих Кіптюгів раніше, перш ніж пана Озмунда ввели у Королегвардію.

Озней став на коліно біля королеви, сяючи посмішкою.

— Думбаси злетіли у повітря, ваш-милосте. Уся Чорновода палає шал-вогнем. Горить з сотню кораблів, ба навіть більше.

— А мій син?

— Він на Грязючній Брамі з Правицею та Королегвардією, ваш-милість. Балакав зі стрільцями на риштунках, дав кілька порад, як краще поратися з арбалетом. Вояки кажуть: хоробрий малий.

— Аби ж цей хоробрий малий лишився живий. — Серсея обернулася до його брата Озфрида, вищого, суворішого, з вислими чорними вусами. — Слухаю?

Озфрид мав на своєму чорному волоссі сталевого шоломця з відкритим лицем, і лице те було похмуре.

— Ваш-милість, — тихо мовив він, — хлопці схопили машталіра та двох покоївок. Ті хтіли вибратися потерною з трьома королівськими кіньми.

— Ось і перші зрадники сього вечора, — мовила королева, — та на жаль, не останні. Хай про них подбає пан Ілин. А голови настроміть на шпичаки коло стайні задля застереження.

Вояки пішли, а Серсея обернулася до Санси.

— Ось тобі ще одна наука. Вчи її, якщо сподіваєшся сидіти на престолі коло мого сина. Будеш милосердною такого вечора, як оцей — і зрада вигулькне навколо тебе рясно, наче гриби після дощу. Єдиний спосіб втримати вірність своїх людей — це примусити їх боятися тебе більше, ніж ворога.

— Я запам’ятаю, ваша милосте, — відповіла Санса, хоча її вдома навчали, що любов — певніша стежка до вірності людей, ніж страх. «Якщо колись стану королевою, то зроблю так, щоб мене усі любили.»

Після салату подали крабовий пиріг, а далі — баранину, печену з цибулею та морквою, у мисках з вибраних окрайців хліба. Лолиса їла надто швидко, її знудило, і вона виблювала на себе та сестру. Князь Гиліс кашляв, пив, кашляв, пив, і зрештою відійшов до сну. Королева з огидою зиркнула на його обличчя у мисці та руку в калюжі вина.

— Боги, напевне, божевільні, якщо подарували чоловічу стать такому, як він. А я була божевільна, що вимагала його звільнення.

Озфрид Кіптюг повернувся, розвіваючи кармазиновою киреєю.

— Там нарід на майдан збрівся, ваш-милість. Питається порятунку в замку. Не посполиті, прошу пані королеву — багаті купці та всякі такі.

— Накажіть їм піти по домівках, — мовила королева. — Якщо не підуть, хай арбалетники вб’ють кількоро зі стін. Вилазок не треба. Забороняю відчиняти браму за жодних обставин.

— Слухаю, ваш-милість. — Кіптюг вклонився і хутко зник.

Обличчя королеви було жорстке та сердите.

— Якби ж я могла сама піднести меча до їхніх ший! — Вона проказувала слова дедалі нерозбірливіше. — Коли ми були малими, я та Хайме, то так скидалися одне на одного, що нас і пан батько не відрізняв. Інколи ми жартома перевдягалися у одяг один одного та цілісінький день так ходили. А потім Хайме подарували першого меча, а мене лишили без меча. Пам’ятаю, як я питала: «А що мені?». Ми були такі схожі… я не розуміла, чому до нас ставляться по-різному. Хайме вчили битися мечем, списом, булавою, а мене — посміхатися, співати, розважати чемною розмовою. Він був спадкоємцем Кастерлі-на-Скелі, а мене мали продати якомусь незнайомцеві, наче коняку, щоб новий хазяїн залізав на мене, коли схоче, а потім покинув заради молодшої кобили. Доля обіцяла Хайме славу та владу, а мені — місячну кров та виношування дітей.

— Але ж ви стали королевою усього Семицарства, — мовила Санса.

— Коли справа доходить до мечів, королева — така сама жінка, як всі інші.

Серсеїн келих стояв порожній. Джура рушив наповнити його знову, та королева перекинула келиха догори дінцем і хитнула головою.

— Ні, не треба. Мушу мати ясну голову.

За солодку страву подали козячий сир з печеними яблуками. Палату заповнили пахощі кориці. Слідом до дверей прослизнув Озней Кіптюг і знову став між ними на коліно.

— Ваш-милість, — пробурмотів він, — Станіс висадив своє вояцтво на турнірному полі, а річкою пливуть ще. На Грязючну Браму ідуть приступом, до Король-Брами притягли стінолам. Біс повів вилазку, щоб їх відігнати.

— Це нажахає ворога аж до печінок, — сухо відповіла королева. — Сподіваюся, він не узяв з собою Джофа.

— Ні, ваш-милосте, король з моїм братом при Хвойдах. Жбурляє Рогачів у річку.

— А тим часом Грязючну Браму беруть приступом?! Божевілля! Накажіть панові Озмунду негайно вивести короля звідти. Там надто небезпечно! Приведіть його до замку.

— Біс каже…

— Ваша справа — робити, що кажу я! —