Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Не сумніваюся, що твої речі теж завошивлені і повні цих гнид. Ти повинна прати свої речі кожен день — особливо спіднє, — інакше воші тут же з'являться знову. — Ніккі здавила щоки дівчинки так, що у тій на очі навернулися сльози. — Ти гідна кращого, ніж ходити такий ось запаршивленою! Ти що, не знаєш?

Дівчинка відчайдушно спробувала закивати. Величезні темні розумні очі, червоні від мила і величезні від жаху, все ще зберігали те саме неповторне вираження захвату. Якими б хворобливими й страшними не були пережиті нею хвилини, ніщо не могло знищити цей вираз.

— Спали свою постіль. Заведи нову. — Судячи з того, як живуть тут люди, це було просто безнадійною витівкою. — Вся твоя родина повинна спалити ліжка. Перепрати всю білизну і одяг.

Дівчинка кивнула.

Виконавши завдання, Ніккі відволокла дівчинку назад до натовпу. Тягнучи її за імпровізований нашийник, Ніккі раптово згадала…

Згадала, як перший раз побачила Річарда.

Майже всі сестри Палацу Пророків зібралися у великому залі, щоб зустріти нового хлопчика, якого привезла сестра Верна. Ніккі сперлася об поруччя червоного дерева, крутячи пальцями шнурок корсажа. Раптово подвійні двері з масивного горіха відчинилися. Всі розмови, що перемежовувалися вибухами сміху, стихли. Група на чолі з сестрою Фебою увійшла в зал і пройшла мимо величезних колон із золотими капітелями.

Хлопчики з чарівним даром народжувалися рідко, і коли їх знаходили і — після довгих мандрівок — доставляли у Палац, всі дуже раділи. На цей вечір була запланована урочиста вечеря. Більшість сестер, вдягнувшись у найкращі вбрання, стояли внизу, бажаючи привітати нового хлопчика. Ніккі залишилася на нижньому балконі. Їй було байдуже, побачить вона його чи ні.

Вона була вражена тим, наскільки сестра Верна постаріла за роки мандрів. Такі поїздки, як правило, тривали щонайбільше рік. Але цього разу подорож по той бік великого бар'єру, в Новий світ, зайняла майже двадцять років. Оскільки про те, що відбувалося по той бік бар'єру, було мало що відомо, сестру Верну, судячи з усього, відправили в шлях сильно заздалегідь.

Життя в Палаці Пророків було довгим і текло розмірено. Ніхто з мешканців Палацу не постарів за жалюгідні два десятиліття, але без захисту магії Палацу Верна постаріла. Сестра Верна, вік якої наближався десь до ста шістдесяти, була років на двадцять молодше Ніккі. І ось тепер вона виглядала удвічі старшою. Звичайно, люди за межами Палацу старіли, як годиться, але щоб таке настільки швидко сталося з однією з сестер…

У величезному залі пролунав грім оплесків, багато сестер навіть розплакалися. Ніккі позіхнула. Сестра Феба підняла руку, чекаючи тиші.

— Сестри, — голос Феби тремтів, — будь ласка, привітайте сестру Верну з поверненням.

Їй довелося знову підняти руку, закликаючи до тиші. Коли зал змовк, вона продовжила:

— І я рада представити нашого нового учня, нове чадо Творця, нашого нового підопічного. — Вона повернулася й витягнула руку, поворушив пальцями, запрошуючи сором'язливого, судячи з усього, хлопчини вийти вперед. — Будь ласка, привітайте Річард Сайфера у Палаці Пророків.

Коли він ступив уперед, сестри позадкували. Очі Ніккі розширилися. Спина випросталась. Це був зовсім не маленький хлопчик — цілком зрілий чоловік.

Натовп, незважаючи на загальне здивування, зааплодував і вибухнув привітальними вигуками. Але Ніккі нічого не чула — вона не могла відірвати погляду від цих сірих очей. Річарда представили комусь з сестер. Приставлена до новачка послушниця, Паша, підійшла до нього і спробувала заговорити.

Річард відсторонив її і вийшов один на середину залу… Вся його статура видавала те, що Ніккі побачила в його очах.

— Я хочу дещо сказати вам.

Повисла здивована тиша. Річард оббіг поглядом зал. Ніккі затамувала подих, коли на мить їхні погляди зустрілись — а він, звичайно, навіть цього не помітив.

Вона тремтячими пальцями вчепилася в перила, щоб не впасти.

У цей момент Ніккі присягнулася зробити все, аби увійти в число його наставниць.

Річард постукав по Рада-Хань, застебнутому у нього на шиї.

— До тих пір, поки на мені нашийник, ви мої тюремники, а я ваш бранець.

По залу пролетіло шепотіння. Рада-Хань надягали хлопчикові не тільки для того, щоб керувати ним, але і для того, щоб його захистити. Дітей ніколи не приводили як полонених — тільки як підопічних, які потребують захисту, турботи і навчання. Річард, однак, дивився на речі інакше.

— Я не нападав на вас, але ми стали ворогами. Ми з вами в стані війни.

Деякі сестри похитнулися, ледь не втрачаючи свідомість. Лиця доброї половини присутніх у залі жінок почервоніли. Решта побіліли. Ніккі і уявити собі не могла подібної поведінки. Але Річард повівся так, що вона боялася моргнути — лише б не втратити найменшої деталі. І ледь дихала — лише б не втратити ані слова. Однак серцебиття вона вгамувати не могла.

— Сестра Верна обіцяла, що мене будуть вчити управляти даром, а коли навчать, відпустять на свободу. Поки ви будете виконувати обіцянку, між нами збережеться мир. Але у мене є деякі умови.

Річард підняв над головою червоний жезл, що висів у нього на шиї. Тоді Ніккі ще не знала, що ця зброя Морд-Сіт.

— У минулому мені вже довелося носити нашийник. Та, що змусила мене надіти його, хотіла заподіяти мені біль, щоб замучити мене і зламати. Щоб підкорити своїй волі.

Ніккі знала, що тільки такою і може бути доля йому подібних.

— У цьому і полягає суть усіх нашийників. Нашийники надягають на звірів або на ворогів. Так само, як і вас, я просив цю жінку мене відпустити. Вона мене не відпустила, тоді мені довелося вбити її. Будь вона жива, жодна з вас не коштувала б її мізинця. Вона вчинила так тому, що її саму замучили і зламали, тому що, дійшовши