Мені потрібна свобода - Аріна Спел

Так, що у нас тут в гардеробі. Я насупилась і почала перебирати цей строкатий квітник. Все не те, а нову створити не встигну. Поки не побачила в самому дальньому кутку її - ідеальний варіант. Чорна, застібнута під шию траурна сукня. Вона була атласна, вкрита різними рюшами й перлами. Тканина просто неймовірна, тонка і ніжна. Прибрати зайве, легше легкого. Один помах і злетіло все. Плаття було повністю закрите, щільно облягало верх, пишні спідниці спадали дорогою тканиною. Вау. На цьому й можна було б зупинитися, якби дехто не почав висловлювати свої побажання. 
Я запустила закляття і тканина на верхній частині почала перетворюватися в прозоре мереживо. Елегантно і вишукано. Нічого екстремального, в моєму світ, звісно. Тут прозора тканина через яку чітко видно спідню білизну повинна справити враження. Я залишила сукню, для перетворення потрібен час, й почала займатися своїми справами. 

Так дивно було нікуди не поспішати. Раніше я весь час кудись бігла, щось не встигала, не пам’ятаю коли нормально відпочивала. А зараз з насолодою випила каву, взяла книжку, сіла на підвіконня й почала читати. Не дуже й змогла зосередитися , думки весь час втікали кудись не туди. Не стямилася як принесли обід. 

Час збиратися. Легкий макіяж, висока зачіска. Не гоже ховати таку красоту.

Сесіль вже нічого не говорила. Лише важко зітхнула і скрушно похитала головою.

-Що, не хвилюєшся вже за моє життя? - спитала я

-Я хвилююся за своє. Щоб мене не прибили як співучасниця.

-Я тебе прошу, я ж нічого не порушую. Все як було велено. Чи бачиш ти розрізи на цій сукні? 

-Мабуть він мав дещо інше на увазі коли наголошував на цьому.

-Ну, вибачай, я не телепат, думки читати не вмію. Що сказано - те й виконую. Буквально, слово в слово, заміть. 
З цими словами й гордо піднятою головою я попрямувала на зустріч. 
Біля кабінету перевела подих, надала обличчю не зворушливого вигляду й увійшла.

Чоловіки про щось емоційно сперечалися між собою, але коли побачили мене вмить запанувала тиша. 

-Доброго дня Браєн. Доброго дня Кайлен. 

Тиша. 

Дві пари очей невідривно дивилися на мене. Чи варто наголошувати, що якби поглядом можна було вбити, то я вже давно валялася без тями!
- Леді Айрін, прошу, проходьте, сідайте.- голос Кайлена був оманливо спокійний. 
-Ви чарівна - промуркотів Браєн. - Я й не думав, що можливо вразити мене більше. Але сьогодні ви ще більш приголомшливі. Ця сукня неймовірна. Звідки такі цікаві ідеї, я не бачив такого раніше?

-О, це заслуга Його Величності. Він надихає мене на подібне своїми проханнями. - моя посмішка була така солодка і невинна. Я перевела погляд з одного чоловіка на іншого. Свята простота. 

 Щось далеко схоже на усмішку промайнуло на лиці Кайлена. 
-Дуже мило з твого боку проявляти таку покірність, як і належить жінці. Послух чоловікові -основна чеснота.

-А як інакше? Чи я б посміла ослухатися? Ніколи в житті. Твоє слово закон. Чи мені сперечатися на рахунок того яку сукню одягнути або коли вийти з кімнати? Це ж не мені вирішувати. Як накажеш так і буде. 
Напругу що виникла між нами можна було різати ножем. 
-Може, все-таки перейдемо до справи? - перервав наш двобій Браєн.

-Так, хоч я й не розумію, до чого тут Айрін. Ця торгівельна угода ніяк іі не стосується. 
-Якраз навпаки. Я готовий подвоїти постачання пилу, як ти й просив. Ба більше, плата залишиться попередньою, як за одну поставку. 
-В обмін на що така щедрість?

Браєн мовчав. Просто перевів свій погляд на мене.

-Ні!!! - прогарчав Кайлен.

-Потрою.

-Ні. І якщо ти й далі продовжуватимеш цю розмову, я вбʼю тебе просто тут.

Зіниці Кайлена видовжилися, нігті загострилися, він насилу стримував оборот. 
Так, стоп, вони що, мене тут ділять? 
-Дозвольте поцікавитись, що тут відбувається? Чому ви це вирішуєте між собою? Я що, річ якась? Я не належу Його Величності, щоб він мав право включати мене в якусь угоду. 
-Ви все невірно зрозуміли - щебетав хитрий лис. - Це плата за те, щоб він відступився від вас. Далі ви прийматимете рішення самостійно. Але хочу щоб ви знали, я кину все до ваших ніг. Будинок, гроші, коштовності, статус. Ви не потребуватиме нічого. Просто за шанс. Переїдемо в мою країну й розпочнемо все з чистого листа. 
-Все рівно, потрібно було обговорити все зі мною, а не вирішувати це питання на державному рівні. - пирхнула я. Злість ще клекотала в мені. 
-Це лише данина нашій багаторічній дружбі. Ви вільні прийняти рішення прямо тут і зараз. Одне ваше так і заберу вас з собою. 
Кайлен мовчав. Але в його очах не було страху. Там була рішучість. Уяви не маю, що він думав в цей момент. 
Думаєте я вагалася? Як би ж то. Як би ж то хоч тінь сумніву закралася в мою свідомість. Від думки, що більше ніколи не побачу цю нестерпну сволоту накочувавла паніка. Як же я покину його, коли прийде час, якщо вже зараз не здатна на це? Де мій план порозважатися й розбігтися? Катастрофа!! Справжнісінька катастрофа. 
-Ні!!! - випалила я. - Але для тебе це нічого не означає. - При цьому я тикнула пальцем в Кайлена і попрямувала на вихід.