Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
Очі затягла пелена сліз, і вона майже нічого не бачила. Розбиті губи кровоточили, і вона відчувала солоний смак крові. І тут вона почула щось дивне, ніби грім десь далеко. Спочатку вона ясно відчула, як тремтить земля. Звук все наростав, і ось вона вже чує крики людей.
Раптом Келен стало трохи легше, напевно, той, хто навалився на неї, підвівся, щоб подивитися, що там таке. Вона навіть змогла вдихнути. Ніколи ще їй не доставляла такого задоволення сама можливість вільно вдихнути ковток повітря.
Коли велетень, той, що навалився на неї і вдарив по обличчю, повернув голову на шум, Келен помітила у нього страшний шрам через всю щоку. У воїна не було одного ока. Келен вдалося вивернутися і схопити його за горло.
Тільки тепер вона зрозуміла, що дивний гуркіт — це стукіт кінських копит.
Вона побачила Бріма і Пітера, які, верхи на Дейзі і Піпе, скакали вздовж лінії д'харіанцев, натягнувши ланцюг. Вороги падали на землю, як дерева, що захоплюються селевим потоком в горах. Вони ще явно не отямилися від раптовості атаки і навіть не намагалися чинити опір.
І тоді Келен дала волю своїй магічну силу, вразивши цього — зі шрамом.
Беззвучний грім прокотився вздовж людського ланцюга. Сильний поштовх відкинув багатьох геть. Вони закричали від болю при зіткненні з настільки потужною силою магії.
Нік, який так і стояв поруч з Келен, теж здригнувся від болю і вдарив копитом по голові ворога праворуч від Келен. Затріщала кістка, і на обличчя її потрапили бризки крові.
Одноокий з благоговінням дивився на Келен. Він прошепотів:
— Пані, повелівай мною!
— Захисти мене! — Наказала вона.
Він тут же сів зручніше і, піднявши за волосся кожною рукою по воїну, відкинув їх убік, як кошенят.
Права рука Келен тепер була вільною, і вона завдала удару мечем ще одному воїну, смертельно поранивши його.
Одноокий гігант з диким ревом розкидав воїнів, як кеглі. Тепер Келен зовсім звільнилася і схопилася на ноги. Треба поспішати.
— Допоможи мені сісти на коня! — Звеліла вона. Одноокий схопив її за ногу однією рукою і підсадив в сідло, Келен з розмаху вдарила мечем того, хто тримав Ніка, і він упав. Одноокий рубав голови воїнам Д'хари своєю бойовою сокирою.
— Біжи, пані, рятуйся! — Закричав він. — Орск прикриє тебе.
— Зараз, — відповіла вона. — Біжи сам, Орськ, не дозволяй їм схопити себе.
Д'харіанці залишили Келен в спокої, тепер їм було не до неї, треба подумати про власний порятунок, коли одночасно нападають Орск з його сокирою і люди з ланцюгом. Сповідниця пришпорила Ніка голими п'ятами, коли під'їхали Брін і Пітер. Утрьох вони поскакали геть.
Вони мчали долиною по засніженій стежці, яка губилася в тумані, а люди Ордена тим часом схаменулися і кинулися в погоню. Загинуло не так вже й багато д'харіанців, в живих залишилися ще багато тисяч.
Пітер підібрав ланцюг, яким він вразив сотні ворогів, і, щоб він не мішав, обгорнув навколо хомутів.
Під час цієї гонкии в пітьмі Келен почувся чийсь тихий сміх за спиною.
Вона зіщулилась, чомусь виразно згадавши, як її цілував у шию Даркен Рал. І знову вона гостро відчула свою наготу. Незважаючи на холод, її кинуло піт. З розпухлої губи текла кров.
— Я вже й не думала, що знову побачу вас, — крикнула вона. Брін і Пітер посміхнулися.
— Ми ж говорили, що зробимо свою справу, — відповів Брін.
У перший раз за всю цю ніч Келен посміхнулася. Тут вона розгледіла в тумані вершників на ломових конях, які віддалялися.
— Он там ваші, — сказала вона. — Бажаю удачі.
Брін і Пітер поскакали, помахавши їй на прощання. Келен поскакала далі одна і незабаром догнала тих, хто йшов пішки. Спочатку вона помітила одного з них — він був поранений в ногу і не міг йти. Вона знала, що їй доведеться залишити його тут на снігу. Д'харіанці занадто близько, от-от наздоженуть. Побачивши її, поранений підняв голову, намагаючись встати. Він теж знав, що вона повинна буде залишити його. Адже це був її власний наказ: триматися, або тебе залишать.
Порівнявшись з пораненим. Сповідниця нахилилася над ним, простягнула руку і допомогла сісти на коня позаду неї.
— Тримайся, воїн! — Сказала вона. Пораненому важко було триматися і не впасти з коня на землю.
— Але… за що? — Пробурмотів той.
— Тримайся за мою талію.
— Але…
— Ти що, ніколи раніше не обіймав жінок?
— Але ж не голих…
— Так зроби це зараз, не то впадеш, і я не повернуся за тобою.
Все ще замучений сумнівами, він все ж обійняв її за талію, і схоже, руки його не слухалися, були як дерев'яні. Сповідниця поплескала його по руці:
— Коли потім будеш хвалитися, нічого не додавай.
Він лише жалібно застогнав у відповідь.
Вони поскакали далі, і Келен відчула, як по нозі тече кров. Вона чула, що переслідувачі зовсім близько. Поранений втратив багато крові.
Знесилівши, він поклав голову їй на плече. Якщо його не перев'язати як слід, він може стекти кров'ю, подумала Келен. А вона гола, і їй нема чим перев'язати його, навіть якби вони й могли зараз зупинитися.
— Затисни рану, — сказала вона. — І обійми мене міцніше іншою рукою. Я не хочу втратити тебе по дорозі.
Він послідував її раді. В цей час вони порівнялися із загоном піхоти.
Келен бачила, що всі вони дуже втомилися і замерзли. Оглянувшись, вона побачила воїнів Ордена і була вражена, що їх так багато.
— Біжіть! Біжіть, поки нас усіх не схопили! — Закричала вона.
В тумані виднілася скеля, яка подекуди поросла чахлими деревцями. І вони що є
