Танок драконів - Джордж Мартін

Щовечора Бет ходила жебрати в різні місця. Ще на початку вона затямила, що власники заїздів і таверн терпітимуть її присутність, якщо вона до них занадто не вчащатиме. Вчорашній вечір вона провела під «Зеленим вугром», тож сьогодні після Кривавого мосту повернула не ліворуч, а праворуч, і рушила в інший кінець Лахмітникової гавані, до Пінто, який розташувався майже біля самого Затонулого Міста. Хай він горластий і смердючий, але під брудним одягом і вічним галасом у Пінто ховається добре серце. Частенько він пускав дівчинку в свій заклад погрітися, якщо було не надто людно, а час до часу навіть пригощав кухлем елю і скоринкою й розповідав їй свої історії. Якщо його послухати, замолоду Пінто був сумнозвісним піратом на Східцях і тепер понад усе любив розводитися про свої пригоди.

Сьогодні дівчинці пощастило. У таверні майже нікого не було, тож її пустили в тихий куточок біля вогню. Не встигла вона сісти, схрестивши ноги, як щось торкнулося її стегна.

— Знову ти? — зронила сліпа дівчинка. Вона почухала кота за вухом, і той стрибнув їй на коліна й замуркотів. У Браавосі повно котів, а тим паче у Пінто. Старий пірат вірив, що вони приносять удачу й не пускають у таверну шкідників.— Ти мене впізнав, еге ж? — прошепотіла дівчинка. Котів не обдуриш фальшивими бородавками. Вони пам’ятають Кет з каналів.

Сліпій дівчинці випала гарна ніч. Пінто був у веселому гуморі, тож налив їй кухлик розведеного вина і дав шматок смердючого сиру й половинку пирога з вугром.

— Пінто дуже добрий,— оголосив він, сідаючи навпроти й починаючи розповідь про часи, коли він захопив корабель з прянощами: цю історію вона вже чула з дюжину разів.

З плином годин таверна наповнювалася людом. Незабаром у Пінто вже не було часу займатися дівчинкою, але кількоро його завсідників опустили монетки в її жебрацьку мисочку. За іншими столиками сиділи незнайомці: ібенські китобої, від яких смерділо кров’ю і ворванню; пара бравів з пахучою олією у чупринах; товстун з Лората, який нарікав, що кабінки у Пінто маленькі — не влазить його живіт. А пізніше з’явилося троє лісянців, матросів з «Доброго серця» — побитої штормом галери, яка вчора вночі доповзла у Браавос, а вранці її вже арештували охоронці володаря моря.

Лісянці, зайнявши столик найближче до вогню, попивали чорний морський ром і тихо перемовлялися, не підвищуючи голосів, щоб ніхто більше не почув їх. Але ж дівчинка — ніхто, тож вона чула майже кожне слово. А в якусь мить їй здалося, що вона й бачить їх вузькими зіницями кота, який вуркотів у неї на колінах. Один був літній, другий — молодий, а третій — без вуха, однак усі троє були біляві, з гладенькою білою шкірою, як у всіх лісянців, бо в їхніх жилах тече кров стародавнього фрігольду.

Наступного ранку, коли добрий чоловік запитав дівчинку, які речі вона дізналася, яких не знала досі, вона була готова.

— Я дізналася, чому володар моря арештував «Добре серце». Галера перевозила рабів. Сотні рабів — жінок і дітей, зв’язаних разом у трюмі.

Браавос заснували раби-втікачі, тож тут работоргівля заборонена.

— Я дізналася, звідки ці раби. Це були дикуни з Вестеросу, з місця під назвою Крутодім. Це старе зруйноване містечко, воно прокляте.

Удома, у Вічнозимі, коли вона ще була Арією Старк, стара Нан розповідала їй казки про Крутодім.

— Після великої битви, в якій загинув король-за-Стіною, дикуни повтікали, а полісунка сказала, що як вони підуть у Крутодім, то туди припливуть кораблі й заберуть їх у теплі краї. Але замість кораблів припливло двоє лісянських піратських галер — «Добре серце» та «Слон», які штормом закинуло на північ. Вони стали на якорі біля Крутодому на ремонт і побачили дикунів, але тих були тисячі, на всіх не вистачило б місця, тож на борт узяли тільки жінок і дітей. Дикуни не мали що їсти у Крутодомі, тому чоловіки відіслали на кораблі жінок і доньок, але щойно галери відпливли, як пірати позаганяли дикунок у трюм і пов’язали. Хотіли продати їх у Лісі. Аж тут потрапили ще в один шторм, який їх роз’єднав. «Добре серце» так постраждало, що у капітана не було вибору — довелося причалювати тут, а «Слон», можливо, і повернувся в Ліс. Лісянці у Пінто вважають, що «Слон» візьме з собою ще кораблі й повернеться у Крутодім. Ціни на рабів ростуть, казали вони, а в Крутодомі ще тисячі жінок і дітей.

— Це корисно знати. Ти дізналася дві речі. А є і третя?

— Так. Я дізналася, що це ви мене б’єте.

Її паличка метнулася, врізала йому по пальцях — і його власний дрючок з гуркотом полетів на підлогу.

Жрець, скривившись, відсмикнув руку.

— І звідки сліпа дівчинка могла це дізнатися?

«Я вас бачила».

— Я повідомила вам три речі. Я не зобов’язана повідомляти чотири.

Можливо, завтра вона розповість йому про кота, який учора ввечері проводжав її додому від Пінто: кіт, ховаючись під дахом, згори спостерігав за ними. «А може, й не розповім». Якщо у доброго чоловіка є секрети, то можуть бути й у неї.

На вечерю Ума подала засмажених у солі крабів. Коли сліпій дівчинці простягнули її кухлик, вона, зморщивши носа, випила його за гри великі ковтки. А тоді, хапнувши ротом повітря, впустила кухлик на підлогу. Язик палав, а коли вона глитнула цілий кубок вина, вогонь проник і в горло, і в ніс.

— Вино не допоможе, а вода тільки розпалить полум’я,— сказала приблуда.— З’їж оце.

В руку дівчинці вклали окраєць хліба. Дівчинка запхала його в рота, прожувала, проковтнула. Допомогло. Наступний кусень допоміг ще більше.

А вранці, коли нічна вовчиця зникла й дівчинка розплющила очі, вона побачила лойову свічку, що горіла на тому місці, де ще вчора не було ніякої свічки, і її мінливе полум’я хиталося, як повія у «Веселому порту». Дівчинка в житті не бачила нічого прекраснішого.

Привид у Вічнозимі

Мерця зі звернутою шиєю знайшли біля підніжжя внутрішнього муру: тільки ноги стирчали зі снігу, якого намело за ніч.

Якби його не відкопали собаки Ремсі, він, може, там пролежав би до весни. Заки Бен Бабкуватий їх відтягнув, Сіра Джейн уже так обгризла обличчя мерця, що лише ближче до обіду в замку нарешті точно визначили, хто це був: сорокачотирьохрічний