Чвара королів - Джордж Мартін
Він цілком схвалював вибір сестри на місце загиблого пана Престона Зеленополя. Пан Балон Лебедин був з роду князів Порубіжжя — гоноровитих, загартованих у війнах і водночас обережних. Пославшись на хворобу, князь Гуліан Лебедин лишився у замку і не став до бою за жоден бік. Але старший син спочатку приєднався до Ренлі, а тепер їхав у війську Станіса. В той же час молодший, Балон, служив у Король-Березі. Якби князь мав третього сина, той, за Тиріоновою підозрою, вже присягнув би Роббові Старку. Не надто чесно, зате досить розумно: рід Лебединів мав намір вціліти, хай хто зрештою сяде на Залізний Престол. Окрім шляхетного походження, молодий пан Балон мав інші чесноти: він був хоробрий, ґречний та вмілий воїн, добре володів списом, ще краще — шпичастим телепнем, а луком — пречудово. Новий лицар мав служити з честю та відвагою.
На жаль, Тиріон не міг сказати того самого про другого обранця Серсеї. Пан Озмунд Кіптюг виглядав з себе досить грізно; на зріст він був шість стоп та майже чотири вершки, статурою жилавий і м’язистий, а обличчям, коли не посміхався — вельми суворий; на останньому виділялися гачкуватий ніс, кущаві брови та широка брунатна борода. Родовід його був доволі хамський — не кращий за заплотного лицаря. Кіптюг у своєму просуванні при дворі цілком залежав від милості Серсеї. Поза сумнівом, саме тому вона його і обрала.
— Вірність пана Озмунда не поступається його хоробрості, — казала вона Джофрі, висуваючи його ім’я.
Цікаво, що тут вона не брехала. Добрий пан Озмунд продавав таємниці Бронові з того дня, коли його винайняли. Але про це сестрі було знати не обов’язково. Та власне, на що жалітися? Через нового лицаря Тиріон отримав ще одне вухо біля короля, невідоме сестрі. Хай навіть пан Озмунд виявиться цілковитим боягузом — однак він не може бути гіршим за пана Бороса Блаунта, що наразі сидів у цюпі в Росбі. Пан Борос супроводжував Томена та князя Гиліса, коли пан Джаселин Бережняк з золотокирейниками влаштував йому несподіванку. Довірену Боросові ясновельможну особу короля той віддав так мляво і безвідмовно, що старий пан Барістан Селмі, напевне, лютував би незгірш самої королеви. Адже лицар Королегвардії мав би загинути, обороняючи короля та його родину. Серсея наполягла, щоб Джофрі позбавив Блаунта білого корзна за зраду та боягузтво. А тепер ставила на його місце таку саму порожню цяцьку.
Молитви, обітниці та помазання відняли цілий ранок. Скоро Тиріонові ноги почали скніти, і він без упину переминався з однієї на другу. Пані Танда стояла за кілька рядів попереду, але без дочки. А він же сподівався хоч на мить побачити Шаю. Варис казав, що в неї все гаразд, але Тиріон хотів упевнитися на власні очі.
— Краще вже панянці стелити, ніж шкрябати сковорідки, — мовила Шая, коли Тиріон розповів їй про задум євнуха. — А чи можна мені узяти паска зі срібних квіточок та золоте намисто з чорними діамантами, про яке мосьпан казав, що воно так пасує мені до очей? Я їх не носитиму, якщо ти не дозволиш.
Хоч як Тиріон не хотів її розчарувати, але мусив пояснити, що пані Танда, звісно, невеликого розуму жінка, та навіть вона може зацікавитися, чого це покоївка її дочки має більше коштовностей, ніж сама дочка.
— Візьми дві-три сукні, не більше, — казав він їй. — Добру вовну, жодного шовку, альтембасу чи хутра. Решту я триматиму в себе у покоях задля твоїх відвідин.
Не такої відповіді Шая сподівалася, та принаймні так було безпечніше.
Коли висвячення нарешті скінчилося, Джофрі вийшов геть, крокуючи між паном Балоном та паном Озмундом у нових білих корзнах, а Тиріон лишився перекинутися слівцем з новим верховним септоном (до речі, його власним висуванцем, який мав досить розуму, щоб знати, чия рука мастить йому хліб медом).
— Хочу, щоб боги стали на наш бік, — просто руба мовив йому Тиріон. — Скажіть усім, що Станіс присягнувся спалити Великий Септ Баелора.
— Невже це правда, ясний мій пане? — спитав верховний септон, малий проникливий чоловічок з пасмами білої бороди на зморшкуватому обличчі.
Тиріон здвигнув плечима.
— Хтозна. Може, й правда. Адже спалив Станіс божегай у Штормоламі на знак жертви Господові Світла. Якщо він не пожалів старих богів, то з якого дива жалітиме нових? Так і скажіть. Скажіть, що кожен, хто допомагатиме узурпаторові, зрадить не тільки законного короля, але й богів Седмиці.
— Скажу, ласкавий пане. І накажу молитися за здоров’я короля та його Правиці.
Коли Тиріон повернувся до світлиці, то знайшов там Галина Вогнечарника і маестра Френкена з листами. Алхіміка він примусив почекати довше, поки читав принесені круками звістки. Один лист був старий, від Дорана Мартела, де той писав про падіння Штормоламу. Інший лист виявився цікавіший. У ньому Балон Грейджой, господар на Пайку, величав себе Королем Островів та Півночі й запрошував короля Джофрі прислати послів на Залізні острови, щоб встановити кордони між державами і обговорити можливий союз.
Тиріон тричі прочитав листа і відклав його вбік. Лодії князя Балона могли б стати у пригоді проти флоту, що наближався зі Штормоламу, але вони перебували за тисячі верст на іншому боці Вестеросу, і Тиріон вагався віддавати за них половину Семицарства. «Може, треба прохопитися про цього листа Серсеї або винести його на засідання ради.»
Тільки тоді він пустив до себе Галина з останнім звітом від алхіміків.
— Не може такого бути, — мовив він, переглянувши книги обліку. — Майже тринадцять тисяч слоїків? Чи не маєте ви мене за дурня? Попереджаю — я не платитиму коронним золотом за порожні горщики або помиї, запечатані воском.
— Ні-ні, — закумкав Галин, — все підраховано точно, присягаюся вам! Нам, гм, дуже пощастило, ласкавий пане Правице. Знайшовся ще один запас пана Россарта — більше як триста слоїків. Уявіть, просто під Драконосхроном! Деякі шльондри розважали у тих руїнах своїх відвідувачів, і один з них впав крізь гнилу підлогу
