Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

Брову Зедда сіпнулася.

— Про що ти хочеш запитати таким питанням?

— Ви довірите Річарду своє життя?

Зедд зробив жест однією рукою.

— Звичайно. А до чого це ти?

— Ви довірите Річарду життя кожного?

Зедд м'яко взяв її руку.

— Ніккі, я люблю цього хлопчика.

— Будь ласка, Зедд, Ви довірите Річарду життя кожної людини?

Занепокоєння з його очей поширилося по всьому обличчю, роблячи зморшки глибше. Нарешті він кивнув. — Звичайно, довірю. Якщо коли-небудь був би хтось, кому я довірився б своїм життям чи життям будь-кого, так це тільки Річарду. Врешті решт, я той, хто назвав його Шукачем.

Ніккі кивнула й повернулася.

— Спасибі, Зедд.

Він злегка підняв свою мантію, коли поспішив за нею.

— Чи потрібно допомогти тобі чим-небудь, Ніккі?

— Ні, — відповіла вона. — Спасибі. Я в порядку.

Зедд наостанок кивнув, прийнявши сказане нею і повернувся до книги, яку він вивчав.

Ніккі йшла через зали Замку, не помічаючи їх. Вона рухалася, ніби слідуючи невидимій палаючій лінії до її мети шляхом, який Річард називав, що він може слідувати за палаючими лініями форми заклинання.

— Куди ми йдемо? — Запитала Кара, їдучи, щоб встигати за нею слідом.

— Ти довіряєш Річарду? Довіриш йому своє життя?

— Звичайно, — сказала Кара, жодної секунди не вагаючись.

Ніккі кивнула на ходу. Вона проходила коридори, відгалуження, кімнати та сходи, абсолютно не помічаючи їх. Охоплена задумом, вона, нарешті, досягла укріпленої області Замку й головної кімнати, де контрольна мережа майже відняла її життя. Вона б померла, не виявися поруч Річарда. Він тоді клопотався над тим, щоб знайти спосіб врятувати її, коли ніхто більше не вірив, що це може бути зроблено.

Вона тоді довірила Річарду своє життя, а її життя стало великою коштовністю для неї завдяки йому. У двостулкових дверях Ніккі повернулася до Кари.

— Мені треба залишитися одній.

— Але я…

— У це залучена магія.

— Ох, — сказала Кара. — Ну що ж, гаразд. Тільки я буду чекати тут в залі на випадок, якщо знадоблюся тобі.

— Спасибі, Кара. Ти — справжній друг.

— У мене ніколи не було справжніх друзів — дійсно цінних друзів — поки не з'явився лорд Рал.

Ніккі злегка посміхнулася.

— Я ніколи взагалі не мала нічого вартого в житті, поки не з'явився Річард.

Ніккі закрила двостулкові двері. Позаду неї двоповерхові вікна знову мерехтіли від спалахів блискавок. Ніккі не пам'ятала випадку, коли б вона була в цій кімнаті, і не було б грози. Тепер весь світ був охоплений грозою.

Коли зблиснула блискавка, кімната освітилася різким яскравим світлом. Але все ж була одна річ в кімнаті, яка не відзначила на собі контакт навіть такого сильного світла. Вона вичікувала, як сама смерть.

Ніккі розкрила «Книгу Життя», поклавши її на стіл перед чорною, як смола, шкатулкою Одена, встановленої по центру стола. Здавалося, що кожен раз, як блискавка намагалася спалахнути, чорна скринька поглинала світло ще до того, як дійсно зблисне спалах. Вдивлятися в неї — це було все одно, що вдивлятися у вічність.

Ніккі промовила перші заклинання, викликаючи назовні темряву, таку ж неможливо чорну, як і у зловісної шкатулки, встановленої перед нею. Вона нагадала собі про те, що у Народному Палаці був чоловік, який проробляв це. Разом з гуркотом грому сила магії заповнила кімнату, двері заблокувалася. Ніхто не міг увійти. Простору, огородженого вікнами, більше не існувало. Вона викликала заклинання ще більш потужне. Кімната була безмовною і чорною, як смола. Ніккі отримала магічний зір від сил, які вона закликала.

Вона вимовляла слова, написані на наступній сторінці, закликаючи наступну магію, яка відкрила стежку для ключових формул. Вона застосувала розщеплення Магії Збитку для знищення бритвенно-тонкої частини плоті на кінці свого пальця і використала кров, що почала сочитися, щоб почати малювати потрібні діаграми перед скринькою Одена. Продовжуючою бігти кров'ю з відкритої ранки вона промалювала область стримування безпосередньо навколо шкатулки. Це було трохи схоже на захисний простір кімнати, але в набагато більш значущому масштабі. Будучи не обмеженою з самого початку, така міць, звільнена з шкатулки Одена, може ненавмисно порушити завісу, але будучи замкненою в обмеженому просторі, вб'є тільки людину, що почала цю спробу, чого і намагалася добитися Ніккі.

Майже не потребуючи читання книги, яку вона вивчала, як їй здавалося, половину свого життя, вона перейшла до рівнянь, що використовували пору року: перший день зими.

Як тільки це було закінчено, вона намалювала кров'ю два протистоячі символи і з'єднання вершин належних діаграм.

Так тривало і протягом наступної години, одна важлива формула за іншою, з обчисленнями, які ясно показували на що випливає шар магії, який буде охоплений наступним кроком. Кожен вузол у книзі вимагав застосування тільки відповідного рівня сили. Після кожного такого місця, Ніккі безстрашно продовжувала далі. Не було ніякого іншого шляху.

Так само, як і ніч, повільно тяглися лінії заклинання, нарощені навколо шкатулки — в якійсь мірі схожі на контрольну мережу Вогняного Ланцюга, тільки ті лінії палали зеленим світлом. Але були й інші — чисто білі, в той час, як всі ж інші були побудовані з елементів магії Збитку і вони були більш чорні, ніж чорне, не схожими ні на що інше, як порожнечу світу, куди і вели лінії, немов щілини в світ Темряви.

Коли Ніккі закінчила останню магічну формулу, вона, нарешті, почула шепіт самого Одена, на підтвердження того, що вона все зробила належним чином. Все ж це був не стільки голос, скільки сила, яка формувала поняття в її думках.

«Сила випущена», вона шепотіла крізь темряву словами, які відчувалися, як тріск льоду.

— Я закликаю цей час, це місце, цей світ ввести в гру шкатулки.

«Назвіть гравця».

Ніккі поклала руки на мертву чорну скриньку