Буря Мечів - Джордж Мартін

— Флот, ваша світлосте? Півдюжини лодій і дві військові галери. Досить, щоб захистити свої береги від набігів, але в битві з Залізним флотом мені нема чого й тягатися.

— Я у вас цього й не проситиму. Залізнородні, я так очікую, попливуть на Пайк. Теон описував мені спосіб мислення своїх земляків. Кожен капітан — король у себе на облавку. Отож вони в справі спадкоємства всі схочуть мати голос. Мілорде, я попрошу дві ваші лодії поплисти навколо Орлиного мису на Перешийок, до Сторожі Сіроводдя.

Лорд Джейсон завагався.

— Мокролісся перетинає дюжина струмків, яких навіть на картах немає,— усі мілкі й мулисті. Їх і річками назвати не можна. Річища весь час міняються. Там повно обмілин і вітролому — хащі з повалених дерев. Та й Сторожа Сіроводдя не стоїть на місці. Як моїм кораблям її розшукати?

— Попливете по ріці з моїм прапором. Краножани самі вас знайдуть. Мені потрібні два кораблі, щоб подвоїти шанси того, що моє повідомлення таки потрапить до Гауленда Ріда. На одному попливе леді Мейдж, а на другому — Галбарт,— він обернувся до двох названих.— Ви повезете листи підлеглим мені лордам, які лишилися на Півночі, але накази в них будуть неправдиві — на той раз, якщо вас схоплять. Якщо так станеться, скажете, що ви пливете на Північ, назад на Ведмежий острів або на Скелясте узбережжя,— він постукав пальцем по карті.— Кейлінський Рів — це ключ до всього. Лорд Балон усвідомлював це, тому й послав свого брата Віктаріона туди з крутим кулаком Грейджоєвого війська.

— Попри всі суперечки за спадкоємство, залізнородні не такі дурні, щоб покинути Кейлінський Рів,— сказала леді Мейдж.

— Не дурні,— погодився Роб.— Гадаю, Віктаріон лишить там найкращі сили свого гарнізону. Однак кожен, кого він забере з собою, це мінус один від тих, з ким нам доведеться битися. І не забувайте, він забере з собою чимало капітанів. Командирів. Адже, якщо він сподівається сісти на Скелястий престол, йому потрібно, щоб ці люди за нього виступили.

— Ви ж не збираєтеся нападати з гатки, ваша світлосте,— сказав Галбарт Гловер.— Підходи завузькі. Неможливо розгорнути бойові порядки. Ніхто й ніколи не брав Кейлінського Рову.

— З півдня,— сказав Роб.— Та якщо ми одночасно нападемо з півночі й заходу, зайдемо залізнородним з тилу, в той час як вони відбивають «головну» — на їхню думку — атаку з гатки, тоді в нас з’являється шанс. Щойно ми об’єднаємося з лордом Болтоном і Фреями, наше військо налічуватиме дванадцять тисяч. Я планую розділити їх на три загони, які вирушать на гатку з полуденною перервою. Якщо на північ від Перешийку Грейджої виставили розвідників, вони подумають, наче вся моя армія сторчголов кидається на Кейлінський Рів.

Руз Болтон командуватиме ар’єргардом, а я — центром. Великий Джоне, ви поведете авангард на Кейлінський Рів. Атака має бути такою інтенсивною, щоб залізнородні не мали часу замислюватися, чи хто не підкрадається до них з півночі.

— Підкрадальники,— гигикнув Великий Джон,— хай поквапляться, бо мої хлопці ті мури просто знесуть і візьмуть Рів у вас перед носом. І коли ви нарешті додибаєте, я вам його в дарунок піднесу.

— Такий дарунок я прийму залюбки,— мовив Роб.

Едмур хмурився.

— Ви плануєте напасти на залізних з тилу, сір, але як ви зможете підійти до них з півночі?

— На Перешийку є дороги, які на моїй карті не позначені, дядьку. Дороги ці відомі тільки краножанам — вузькі стежки між мочарів, болотні тропи серед очерету, де тільки човном і пропливеш,— він обернувся до двох своїх посланців.— Перекажете Гауленду, що через два дні після того, як я вирушу на гатку, він має послати до мене провідників. До центрального загону, який ітиме під моїми штандартами. З Близнючок вийде три армії, але до Кейлінського Рову дійде тільки одна. Мій загін розчиниться на Перешийку та з’явиться вже аж на річці Гарячці. Якщо після дядькового весілля ми поквапимося, то зможемо підійти на позиції вже до кінця року. Нападемо на Рів з трьох боків у перший день нового століття, коли залізні прокинуться після всього меду, випитого напередодні, з гупанням молотів у голові.

— Мені план подобається,— мовив Великий Джон.— Дуже подобається.

Галбарт Гловер потер вуста.

— Ризик є. Якщо краножани зрадять...

— Гірше, ніж є, не буде. Але вони не зрадять. Батько дуже цінував Гауленда Ріда,— Роб скрутив карту — й лише тоді поглянув на Кетлін.— Мамо.

— Для мене теж підготована роль? — напружилася вона.

— Твоя роль — лишатися в безпеці. Наш маршрут через Перешийок буде небезпечний, а на півночі нас чекають тільки бої. Проте лорд Малістер люб’язно погодився до кінця війни прихистити тебе в безпеці Стражморя. Там тобі буде зручно, я певен.

«То це таке моє покарання за те, що заперечила йому щодо Джона Сноу? Чи за те, що я — жінка, ба гірше — мати?» Минула якась мить, поки вона збагнула, що на неї всі дивляться. «Вони всі знали»,— зрозуміла вона. Не варто було й дивуватися. Звільнивши Царевбивцю, друзів вона собі не надбала, й не раз вона чула, як каже Великий Джон: жінкам не місце на полі бою.

Лють, мабуть, відбилася в неї на обличчі, бо не встигла Кетлін і слова сказати, як заговорив Галбарт Гловер.

— Міледі, його світлість чинить мудро. Вам ліпше з нами не їхати.

— Ваша присутність осяє Стражморе, леді Кетлін,— сказав лорд Джейсон Малістер.

— Щоб я у вас була полонянкою? — зронила Кетлін.

— Почесною гостею,— наполягав лорд Джейсон.

Кетлін обернулася до сина.

— Не хочу ображати лорда Джейсона,— мовила вона сухо,— та якщо я не можу їхати далі з вами, то ліпше я повернуся в Річкорин.

— У Річкорині я залишив дружину. І хочу, щоб матір перебула деінде. Тримаючи всі коштовності в одному гаманці, ви тільки полегшуєте життя злодію. Після весілля ти маєш поїхати у Стражморе, це моє королівське веління,— Роб підвівся — і не встигла вона й оком кліпнути, як її доля вирішилася. Він узяв аркуш пергаменту.— Ще одне. Лорд Балон після себе, сподіваюся, лишив хаос. Але я такого не хочу. Однак сина в мене поки що немає, мої брати Бран і Рикон загинули, а моя сестра заміжня за Ланістером. Я довго думав, хто може стати мені спадкоємцем. І наказую вам, моїм вірним і відданим лордам, як свідкам мого рішення підтвердити своїми