Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

Якби тільки лорд Рал прийшов у свій сад і врятував її.

Якби… якби… якби… Що хорошого в мріях?

Вона змусила себе піднятися і сіла на п'яти, дивлячись крізь сльози на гранітну плиту, на те, що залишала там.

Ніхто її не врятує.

Вона не звикла до цього. Вона не знала, звідки їй це відомо. Але десь у туманному, зниклому минулому, їй здавалося, вона була в змозі подбати про себе. Вижити. Сподіваючись тільки на себе.

Дивлячись на сад, настільки прекрасний мирний сад лорда Рала, вона черпала силу з того, на що дивилася і, в той же час, звідкись зсередини себе. Вона повинна була це зробити — бути рішучою, і вона була впевнена, що звикла бути такою. Вона повинна була хоч якось стати сильною сама, заради самої себе.

Келен якось повинна була врятувати себе.

Те, що стояло там, не було більше її. Це стане її подарунком Річарду Ралу в обмін на благородство життя — її життя — за те, що вона згадала в його саду.

— Магістр Рал веде нас, — вимовила вона слова посвяти. — Спасибі тобі, Магістр Рал, за те, що вів мене сьогодні. За те, що привів мене до того, що я значу для себе.

Вона витерла сльози і кров з очей зап'ястями рук. Вона повинна бути сильною, інакше Сестри переможуть її. Вони заберуть у неї все. І тоді переможуть.

Келен не могла дозволити їм цього.

Вона згадала раптом і торкнулася підвіски, яку носила на шиї. Вона покрутила маленький камінчик між великим і вказівним пальцями. Це, принаймні, було і раніше її. У неї, як і раніше, була підвіска.

Келен змусила себе встати на ноги і випросталась під вагою мішка. Першим ділом зараз вона повинна повернутися, щоб Сестра Юлія принаймні зцілила ті пошкодження, які завдала. Келен з радістю прийме цю допомогу, бо потім вона зможе продовжити шукати вихід.

Тепер вона знала, що не може віддати свою волю їм, здатися їх впевненості, що вони мають право на її життя. Вони зможуть зламати її, але вона буде боротися до кінця.

Її можуть позбавити життя, але тепер вона знала, що їм ніколи не зламати її дух.

Річард повільно крокував по тісній кімнатці, глибоко занурений у роздуми про той ранку, коли пропала Келен. Необхідно було розібратися у всьому якомога швидше. З багатьох причин; та найголовніша з них — необхідність допомогти Келен. Він повинен був вірити, що вона ще жива, що він ще може допомогти їй, що час ще є.

Адже він — єдиний, хто її пам'ятає; єдиний, хто вірить в її існування. Більше ніхто не допоможе їй. Тільки він.

Крім того, її зникнення породжувало проблеми, які поширювалися, ніби кола по воді. Важко було навіть припустити, наскільки широко вони охоплюють навколишній світ. І тільки він один, єдиний, протистояв тому незрозумілому, що ховалося за всіма цими подіями.

Оскільки Келен досі не втекла від своїх викрадачів, це значить, вона не в змозі зробити цього. Отже, вона потребувала допомоги. Постійна загроза нових нападів Звіра змушувала Річарда болісно роздумувати, наскільки легко він може в будь-який момент померти. А якщо це відбудеться, порветься єдина ниточка, яка все ще пов'язує її зі світом живих.

Він не повинен втрачати ні єдиної миті того часу, який у нього ще залишається, щоб його допомога прийшла вчасно. Він не бажав витрачати час навіть на те, щоб картати себе за ті дні, які він уже так безцільно витратив.

Значить, ранок. Незадовго до того, як його поранили стрілкою. Він вирішив зосередитися на тому незначному, що міг згадати, і почав все з початку. Він рішуче вигнав зі свідомості всю жахливу проблему, щоб зосередитися на спогаді про той ранок. Він змусив себе забути про те, що хтось вирвав Келен з його рук, заборонив собі ламати голову над тим, де вона може бути. Він вирішив припинити всі спроби переконати інших у її існуванні. Він намагався, але нічого не добився. І не стане домагатися.

Він відклав убік книги. І Gedengrauss, і Теорію Тіней Ордена, виявлені ним у таємній кімнатці. Перша книга була на древнєд'харіанській мові. Колись він вивчив цю древню мову, тому не дозволив собі витрачати на неї час. Короткий перегляд показав, що книга може містити важливу інформацію, хоча не побачив нічого, що могло б зараз виявитися корисним. Крім того, він давно не практикувався в мові стародавньої Д'хари. І перш ніж витрачати час на переклад, варто було б вирішити інші, більш термінові проблеми.

Зрозуміти другу книгу було важко, бо думки його витали зовсім в іншому місці. Але побіжного перегляду виявилося достатньо, щоб зрозуміти — книга дійсно присвячена скринькам Ордена. Одне це, не кажучи вже про крайню небезпеку самих скриньок, підказало йому, що книга являє собою незмірну цінність. Але в даний час його проблемою були не шкатулки Одена. Його головною проблемою була Келен. І він відклав другу книгу теж.

У цій маленькій кімнаті, замкненій щитами, були й інші книги, але зараз у нього не було ні часу, ні бажання порпатися в них. Він вирішив, що займатися читанням, замість того, щоб зрозуміти, що відбувається насправді — тільки марна трата часу. Необхідно було обміркувати всю проблему цілком, замість того, щоб вихоплювати по одному різні дрібні шматочки головоломки.

Незалежно від причини зникнення Келен, все почалося саме в той ранок, коли його поранили. Напередодні ввечері, коли Річард укладався на свою ковдру, Келен була поруч. Він був упевнений, що була. Він не забув, як обіймав її. Він пам'ятав її поцілунок, її посмішку в темряві. Це зовсім не фантазії.

Ніхто йому не вірить, але Келен він не вигадав.

Цю частину проблеми він теж засунув в глибину свідомості. Його більше не турбувало, вірять йому інші чи ні. Їх недовіра тільки відволікала його увагу від