Зоряний лицар - Тамара Крюкова

— Не розумію, якщо це чаклунство, то чому Чарівник не може розвіяти чари? — розгнівано вимовив король.

Заклавши руки за спину, він нервово ходив по кімнаті, як робив завжди у хвилини крайнього невдоволення.

— Тому що від кожного заклинання є свій засіб, як і від кожної хвороби. Не можна лікувати цю химерну нежить таблетками від кашлю. Ти говориш так, начебто засуджуєш мене за те, що я не вмовила Чарівника допомогти нам.

Гліб не бачив обличчя матері, але її голос тремтів, ніби вона ось-ось розплачеться. Король підійшов до неї та примирливо промовив:

— Не сердься. Я не хотів тебе образити. Але ж повинен бути якийсь засіб.

— Він є.

— То чому ж ти мовчиш!

— Тому що ми ним ніколи не скористаємося. Ніхто не в змозі зняти чари з Гліба, крім нього самого. Для цього він повинен або знищити дзеркало й позбутися двійника, або звільнити Гордія, Я з власного досвіду знаю, який важкий і страшний шлях тих, які кидають виклик чаклунству, і не хочу, щоб наш син ступив на нього.

У кімнаті стало так тихо, що Гліб затамував подих, боячись, що його почують. Слова батька вироком пролунали в тиші.

— Твоя правда. Він нічого не повинен знати. Краще нехай залишається таким, як є, ніж ми втратимо його. Хіба мало на світі людей маленьких на зріст.

Гліб поволі відійшов від дверей. Почуте приголомшило його. Йому вже доводилося зустрічатися з Віщункою з Лисячої Нори, і він не мав бажання знову мати справу з магією та чаклунством. Але це означало, що зовні він назавжди залишиться десятирічним хлопчиком.

Діставшися спальні, Гліб довго лежав не в змозі заснути. Для себе він уже вирішив. Він хотів бути таким самим, як усі люди, рости разом зі своїми ровесниками й не бачити, як люди шкодують його, соромливо відводячи очі. Заради цього він був готовий стерпіти все на світі. Але як знайти чарівне дзеркало? Якби він тільки знав, як зустрітися з Чарівником, він би вивідав все про це, але навряд чи розсудливо запитувати про Чарівника в батьків, адже вони не допустять, щоб їхній син вирушив у небезпечну подорож.

Осінь торкнула мальовничим пензликом крони кленів, але королівський парк ще зберігав своє літнє вбрання. Досі строкатим килимом цвіли айстри. Лабіринт з чепурно підстрижених кущів самшиту був усе ще зелений, але в темній воді фонтана самотньою сонячною плямкою вже плавав жовтий листок.

Гліб брів парком до статуї Пана. Саме там він уперше зустрівся з Віщункою з Лисячої Нори, і вона відкрила перед ним заборонні двері до світу магії. У міру наближення до альтанки, біля якої стояла статуя, його кроки сповільнилися. Він не забув одержаного уроку: не звертайся за допомогою до зла, бо одержиш ще більше зло. Гліб не мав бажання знову зустрічатися з лицемірною чаклункою і тим паче просити її про послугу. Треба було шукати іншого шляху. Він різко повернувся й пішов геть.

Гліб, якого гризли сумніви, дійшов майже кінця парку, коли його увагу привернув шум. Троє хлопчаків, тюкаючи, гналися вулицею за маленькою циганкою. Обірванка мчала щодуху. Її босі ноги так і миготіли в безлічі спідниць, а широкі рукава з оборками розвівалися, наче крила. Добігши до огорожі, дівчинка повернулася до переслідувачів обличчям і, зацьковано озираючись, завмерла біля чавунних ґрат, ніби строкатий метелик. Шибеники зупинилися і зі зловтішними усмішками повільно підступали до неї. Тепер, коли вони загнали циганку до глухого кута, поспішати було нікуди, і шалапути насолоджувалися своєю перемогою. Несподівано дівчинка схопилася за прути огорожі й зі спритністю мавпочки полізла вгору.

— Ой, дивіться-но, вона тікає! — крикнув один хлопець і кинувся навздогін.

— Від нас не втече, — заперечив інший.

Підскочивши до огорожі, він спробував стягти втікачку, але та зловчилася й брикнула його в око. Шибеник скрикнув і, схопившись за голову, полетів униз, поваливши при цьому свого товариша.

Тим часом маленька циганка осідлала огорожу й зверху оглянулася на переслідувачів, які, мов жуки, дерлися за нею. Раптом владний хлоп’ячий голос змусив їх зупинитися:

— Не смійте її чіпати! Ідіть геть, або я покличу сторожу! — прикрикнув Гліб.

Почувши про охоронців порядку, шибеники перезирнулися, миттю сповзли вниз і без зайвих слів кинулися навтьоки. Обірванка хотіла вчинити так само, але зачепилася спідницею за гостру піку, що вінчала чавунні прути. Пролунав тріск матерії, і дівча сторчголов звалилося з огорожі просто до ніг Гліба. Він схилився, щоб допомогти їй підвестися, але вона різко відсахнулася, перекотилася, з верткістю акробатки підхопилася на ноги й у бійцівській позі завмерла навпроти хлопчика, виставивши перед собою кулаки. Заплутане кучеряве волосся огортало її густою гривою, через що худенька дитяча фігурка здавалася зовсім тендітною, але в циганській дівчині відчувалася рішучість пантери битися до кінця.

Глібові ситуація видалася такою комічною, що він розсміявся. Дівчинка спантеличено подивилася на нього й з підозрою запитала:

— Чого оскалюєшся?