Українська література » Фентезі » Битва королів - Джордж Мартін

Битва королів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Битва королів - Джордж Мартін
свинею злягався?

— Ні з ким не злягався з того самого дня, як мене схопили, мілорде. Насправжки звати мене Гік. Я служив Байстрюкові зі Страхфорту, поки йому Старки не вручили шлюбний даруночок — стрілу між лопаток.

Теона це забавляло.

— Із ким він одружився?

— З удовою з Горнвуду, мілорде.

— З тою гаргарою? Він що — сліпий був? Цицьки в неї — як порожні бурдюки, сухі й поморщені.

— Він не за цицьки її брав, мілорде.

Залізні захряснули високі двері в кінці зали. З престолу Бранові було видно десь двадцять з них. «Мабуть, кількох чатових лишили при брамі й у зброярні». Навіть якщо так, їх не може бути більш як тридцять.

Теон підніс руки, закликаючи всіх до тиші.

— Ви всі мене знаєте...

— Ага, знаємо ми тебе, мішок ти смердючого лайна! — гаркнув Мікен, і лисань штовхнув його зворотним кінцем списа в живіт, а тоді ляснув ратищем по обличчю. Гримнувшись навколішки, коваль виплюнув вибитий зуб.

— Мікене, мовчіть,— мовив Бран, стараючись говорити суворо й велично, як Роб, коли роздавав накази, але голос зрадив його і зірвався на пронизливий писк.

— Слухай свого малого лордійчука, Мікене,— сказав Теон.— У нього глузду більше, ніж у тебе.

«Добрий лорд захищає свій народ»,— нагадав собі Бран.

— Я здав Вічнозим Теону.

— Голосніше, Бране. І називай мене королевичем.

— Я,— підвищив він голос,— здав Вічнозим королевичу Теону. Всі ви маєте віднині слухатися його наказів.

— Та хай мене чорти вхоплять! — загорлав Мікен.

Теон проігнорував цей емоційний вибух.

— Мій батько поклав на себе давню корону солі та каміння й оголосив себе королем Залізних островів. За правом завоювання він висуває претензії і на Північ. Тепер ви всі — його піддані.

— Плювати я хотів,— Мікен витер кров з рота.— Я служу Старкам, а не якомусь крабовому... а-а-а!

Від удару ратищем списа він долілиць полетів на кам’яну підлогу.

— Ковалі на руки дужі, а на голову слабують,— зауважив Теон.— Та якщо всі решта служитимуть мені вірно, як служили Неду Старку, ви побачите, що щедрішого лорда годі й бажати.

Мікен, стоячи на чотирьох, сплюнув кров. «Будь ласка, не треба»,— подумки просив його Бран, але коваль крикнув:

— Ти гадаєш, тобі втримати Північ оцією жалюгідною купкою...

Лисань застромив гостряк списа ззаду Мікенові в шию. Криця протяла плоть і вислизнула з другого боку горла з фонтаном крові. Закричала якась жінка, а Міра пригорнула Рикона. «Він потонув у крові,— тупо подумав Бран.— У власній крові».

— Хто ще має що сказати? — поцікавився Теон Грейджой.

— Годор, годор, годор, годор,— загорлав Годор, розширивши очі.

— Хто-небудь, будь ласка, заткайте тому дурникові рота.

Двоє залізних заходилися дубасити Годора ратищами списів. Конюший упав на землю, затуляючись руками.

— Я буду вам лордом не гіршим, ніж був Едард Старк,— Теон підвищив голос, перекрикуючи виляск від ударів дерева об тіло.— Але зрадьте мене — і дуже про це пошкодуєте. І не думайте, що люди, яких ви тут бачите,— це й усі мої сили. Скоро і Торенів Квадрат, і Пущанський Насип теж опиняться в наших руках, а з Солеспису вже виплив на захоплення Кейлінського Рову мій дядько. Якщо Робу Старку вдасться стримати Ланістерів, може надалі правити як король Тризуба, але Північ тепер належить дому Грейджоїв.

— Проти вас вийдуть Старкові лорди,— гукнув Смердюк.— Отой жирний кабанюга у Білій Гавані, це раз, а ще Амбери й Карстарки. Вам знадобляться люди. Звільніть мене — і я до ваших послуг.

Теон хвильку поміркував.

— Ти кмітливіший, ніж могло б видатися, але смороду я не витримаю.

— Ну,— сказав Смердюк,— можу трохи й помитися. Якщо звільните.

— От людина при здоровому глузді,— усміхнувся Теон.— Прихили коліно.

Один із залізних простягнув Смердюкові меча, й той поклав його Теонові до ніг і присягнув коритися дому Грейджоїв і королю Балону. Бран не міг на це дивитися. Зелений сон справджувався.

— Мілорде Грейджой! — переступила Мікенове тіло Оша.— Я теж тут бранка. Ви були тут того дня, коли мене схопили.

«А я гадав, що ти мені друг»,— вражено подумав Бран.

— Мені потрібні бійці,— заявив Теон,— а не кухонні лярви.

— Це Роб Старк відіслав мене на кухню. Вже понад рік я мушу драїти казани, відшкрібати лій і гріти сінник для оцього,— вона метнула погляд на Гейджа.— Я вже наїлася цього досита. Вкладіть мені назад у руки спис!

— Ось у мене для тебе є спис,— сказав лисань, який убив Мікена. І, вишкірившись, схопив себе за ширінку.

Оша зацідила йому кістлявим коліном між ніг.

— Отого рожевого прутика можеш залишити собі,— вона видерла в нього з рук списа й ратищем збила лисаня на підлогу.— А мені потрібен дерев’яний, із залізним гостряком.

Лисань качався по землі, а решта загарбників дружно вибухнули реготом.

Теон реготав з усіма.

— Ти підійдеш,— сказав він.— Забирай списа собі, Стиґ собі іншого знайде. А тепер прихиляй коліно й давай обітницю.

Оскільки ніхто більше не кинувся присягати на вірність, усіх розпустили, наказавши сумлінно виконувати роботу й не створювати проблем. Годору доручили віднести Брана назад у ліжко. Обличчя в нього все набрякло від побоїв, ніс напух, а одне око запливло.

— Годор,— схлипував він розбитими губами, піднімаючи Брана великими дужими руками, що були всі у крові, й виносячи назад під дощ.

Арія

— Там привиди, точно кажу,— місив тісто Пиріжок, і руки в нього по лікті були в борошні.— Пія щось бачила сьогодні вночі у спіжарні.

Арія пирхнула. Пії завжди щось привидиться у спіжарні. Переважно чоловіки.

— Можна мені тістечко? — запитала вона.— Ти цілу тацю напік.

— Мені й потрібна ціла таця. Сер Ейморі їх полюбляє.

Арія ненавиділа сера Ейморі.

— То давай у них наплюємо.

Пиріжок нервово роззирнувся. Кухня повнилася тінями й відлунням, але решта кухарів і кухарчуків спали на здоровезному, як печера, горищі понад печами.

— Він дізнається.

— Не дізнається,— сказала Арія.— Слина смаку не має.

— А якщо дізнається, відбатожить мене,— Пиріжок припинив місити тісто.— Тобі тут навіть бути не можна. Зараз глупа ніч.

То була щира правда, але Арія не зважала. Навіть глупої ночі на кухні завжди був рух: хтось розкачував тісто на ранішній хліб, мішав у казані великою дерев’яною

Відгуки про книгу Битва королів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: