Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський
* * *
Бонгарт потягнувся ліниво, скриплячи шкіряним кубраком, поволі натягнув і старанно розправив лосині рукавички.
— Як так? — скривився. — Хочете мене вбити? А за що?
— А за Мухоморця, щоби далеко не шукати, — відповів Кейлі.
— І для забави, — додала Іскра.
— І для святого спокою, — докинув Реф.
— Аааа, — повільно промовив Бонгарт. — Це про те йдеться! А як пообіцяю, що вам спокій дам, то облишите мене?
— Ні, ти, песе сивий, не облишимо, — чарівно усміхнулася Містле. — Ми тебе знаємо. Відаємо, що не даруєш нам, що будеш нашим слідом волоктися і чекати на оказію, аби пхнути нас у спину. Виходь!
— Помалу, помалу. — Бонгарт усміхнувся, зловороже розтягуючи губи під сивими вусами. — Затанцювати ми завжди встигнемо, чого його підганяти. Спершу складу вам пропозицію, Щури. Дозволю вам вибрати, що ви за вашою волею зробите.
— Що ти там, старий гриб, бурмочеш? — крикнув Кейлі, горблячись. — Чіткіше кажи!
Бонгарт покивав та почухав стегно.
— Нагорода за вас є, Щури. Чимала. А жити треба.
Іскра форкнула, наче лісовий кіт. Бонгарт схрестив руки на грудях, приймаючи меч на згин ліктя.
— Чимала нагорода, — повторив, — є за мертвих, а за живих трохи більша. Мені-то, скажемо чесно, все єдино. Нічого до вас особисто не маю. Ще вчора думав, що уконтропуплю вас так просто, заради втіхи й розваги, але ви самі прийшли, заощадили мені сил, тож у серце мене тим торкнули. Тож дозволю вам обрати. Як бажаєте, аби я вас узяв: по-доброму чи по-злому?
М’язи на щелепах Кейлі заграли. Містле схилилася для стрибка. Ґіселер схопив її за плече.
— Хоче він нас розлютити, — просичав. — Дозволь каналії балакати.
Бонгарт пирхнув.
— Ну, — повторив. — По-доброму чи по-злому? Я оте перше раджу. Бо знаєте: по-доброму значно, значно менше болить.
Щури, як за командою, дістали зброю. Ґіселер махнув клинком навхрест, завмер у фехтувальній позі. Містле соковито сплюнула на землю.
— Іди-но сюди, кістяний дідугане, — сказала удавано спокійно. — Йди, падлюко. Вб’ємо тебе, як старого сивого пса.
— Тож волієте по-злому. — Бонгарт, дивлячись кудись над дахами, поволі видобув меча, відкинув піхви. Неспішно зійшов з ґанку, побрязкуючи острогами.
Щури швидко стали поперек вулички. Кейлі відійшов якнайдалі вліво, майже під мур винокурні. Поряд із ним встала Іскра, кривлячи вузькі губи у своїй звичайній страшній усмішці. Містле, Ассе й Реф відійшли праворуч. Ґіселер став посередині, вдивляючись у мисливця за нагородами з-під примружених повік.
— Ну, добре, Щури. — Бонгарт роззирнувся по боках, глянув у небо, потім підняв меч і поплював на клинок. — Як танцювати — так танцювати. Грай, музико!
Вони скочили до себе, наче вовки, блискавично, тихо, без попередження. Завили у повітрі клинки, наповнюючи вуличку гострим дзвоном сталі. Спочатку чути було тільки дзвін клинків, зітхання, стогони та приспішене дихання.
А потім, раптом і несподівано, Щури почали кричати. І помирати.
Реф вилетів з клубовиська першим, гепнувся спиною об мур, бризкаючи кров’ю на брудно-біле вапно. За ним непевним кроком вийшов Ассе, зігнувся, упав на бік, поперемінно згинаючи та розпрямляючи коліна.
Бонгарт крутився і скакав, наче дзиґа, оточений мигтінням і свистом клинка. Щури перед ним відступали, підскакуючи, рубаючи й відскакуючи знову, люто, завзято, безжально. І безрезультатно. Бонгарт парирував, бив, парирував, бив, атакував, без перерви атакував, не давав передиху, нав’язував темп. А Щури відступали. І помирали.
Іскра, втята у шию, впала у грязюку, скручуючись, наче кицька, кров з артерії бризнула на литки й коліна Бонгарта, що проходив повз неї. Мисливець широким замахом відбив атаки Містле і Ґіселера, після чого крутнувся і блискавичним ударом розпоров Кейлі, рублячи самим кінчиком меча — від ключиці аж по стегно. Кейлі пустив меч, але не впав — тільки скорчився й обіруч схопився за груди і живіт, а з-під долонь полилася кров. Бонгарт знову вивернувся з-під удару Ґіселера, парирував атаку Містле і рубанув Кейлі ще раз, перетворивши йому бік голови на кармазинну кашу. Світловолосий Щур упав, розбризкуючи калюжу крові, змішаної з грязюкою.
Містле й Ґіселер завагалися на мить. І замість утікати крикнули одним голосом, дико і люто. І кинулися на Бонгарта.
Знайшли смерть.
* * *
Цірі увірвалася до селища і почвалувала вуличкою. З-під копит вороної кобили полетіли бризки багна.
* * *
Бонгарт пхнув підбором Ґіселера, що лежав під муром. Отаман Щурів не подавав ознак життя. Із розваленого черепа вже перестала витікати кров.
Містле, на колінах, шукала меча, мацала обома руками багнюку й гній, не бачачи, що повзає у червоній калюжі, яка швидко збільшувалася. Бонгарт повільно підійшов до неї.
— Нііііііі!
Мисливець підвів голову.
Цірі на бігу зіскочила з коня, заточилася, впала на одне коліно.
Бонгарт усміхнувся.
— Щуриця, — сказав. — Сьома Щуриця. Добре, що ти тут. Бракувало мені тебе до комплекту.
Містле знайшла меч, але не була в змозі його підняти. Захрипіла й кинулася під ноги Бонгартові, вчепилася тремкими пальцями у халяви його чобіт. Відкрила рота, аби крикнути, замість крику з вуст вирвався лискучий карміновий струмінь. Бонгарт копнув її сильно, зваливши у гній. Містле, тримаючись обіруч за розтятий живіт, зуміла все ж підвестися знову.
— Ніііі! — крикнула Цірі. — Мііііііістле!
Мисливець за нагородами не звернув уваги на її вереск, навіть голови не повернув. Крутнув мечем і вдарив розмашисто, наче косою, потужно, що аж підняв Містле з землі й кинув її аж під стіну, обм’яклу, наче ганчіркову ляльку, наче убабляну червоним ганчірку.
Крик помер у горлі Цірі. Руки її, коли сягнула по меч, трусилися.
— Убивця, — сказала вона, дивуючись чужості свого голосу. Чужості губ, які раптом стали потворно сухими. — Убивця! Каналія!
Бонгарт дивився на неї з цікавістю, трохи нахиливши набік голову.
— Будемо вмирати? — запитав.
Цірі йшла, обходячи його півколом. Меч у піднятих розпрямлених руках рухався, підманював, брехав.
Мисливець за нагородами засміявся голосно.
— Умирати! — повторив. — Щуриця бажає умирати!
Обертався потроху, стоячи на місці, не даючи звабити себе у пастку півкола. Але Цірі було все одно. Вона кипіла від люті й ненависті, тремтіла від жадоби вбивства. Хотіла дістатися того страшного старигана, відчути, як клинок врубається у тіло. Хотіла бачити його кров, що хльосне з перерубаних артерій у ритмі