Ми - дракони - Тала Тоцка

— Іві, а можна я покажу Дастіану нашу кімнату? — запитав Ейнар і завбачливо пригнувся перш, ніж увійти в дверний отвір старого будинку. Тут, як і в дитинстві, пахло травами і свіжоспеченими млинцями.

Дастіан помітив, як зашарілася дівчина при слові «наша», Ейнар ж на це не звернув ніякої уваги. Вони піднялися сходами в мансарду, Івейна залишилася стояти на щаблях, тому що молоді дракони заповнили собою весь простір, і тепер тут було не розвернутися.

— Я спав там, — Ейнар вказав на ліжко під вікном, —а Іві поставили ліжко в кутку.

— Тут же зовсім немає місця, — здивовано мовив Дастіан, з цікавістю розглядаючи кут, на який показував друг.

— Ти не бачив тоді Іві, — засміявся Ейнар, — нинішньому мені вона п'ятирічна була б по коліно.

Вона і зараз вільно проходила під рукою у кожного з них. Ейнар раптом схаменувся, засунув руку в кишеню і дістав довгастий футляр.

— Ось, я зовсім забув, — він простягнув футляр Івейні, — з днем народження, Івейно!

Дівчина дуже спокійно подякувала другові дитинства, потім протиснулася між ним і комодом, висунула один з ящиків і поклала туди футляр.

— Тобі навіть не цікаво, що там? — запитав Ейнар, його це неприємно вразило.

— Я і так знаю, ваше високородіє, — безбарвним голосом відповіла Івейна — ви подарували мені підвіску на ланцюжку, ви даруєте мені їх щороку, це вже шоста. Не сумнівайтеся, ваше високородіє, вони чарівні.

Ейнар уважно поглянув на неї, висунув той самий ящик, дістав звідти шість однакових футлярів і розклав на комоді. Усередині кожного справді були однакові прикраси.

— Пітьма за ногу цього Домбара! —з прикристтю промовив принц і повернувся до дівчини. — Вибач, я не знав. А що з яхтою, вона так і стоїть на задньому дворі?

— Я розібрала її на дрова, ваше високородіє. Ви в останній ваш приїзд сказали, що я справжнє дитя і занадто чіпляюся за свої дитячі ілюзії, — у неї навіть інтонації вийшло передати.

— Так тобі ж було одинадцять років, ти і так була дитям, — здивувався Ейнар і зразу ж потупив очі.

Дастіан старанно уникав зустрічатися з ним поглядом. Він розглядав скромне оздоблення кімнати і раптом помітив над ліжком Івейни плетений браслет, самий звичайний, зі стрічок і смужок шкіри, але він чомусь був прибраний під скло і висів на стіні. Ейнар теж його побачив, підійшов і зняв зі стіни, щоб розглянути ближче.

— Так це ж я зробив! — вигукнув він радісно, обертаючись до дівчини. Та кивнула і слабо посміхнулася.

— Ви були такі добрі, що подарували його мені на мої сім років.

— І ти досі зберігаєш це? — принц очевидно був задоволений. Дастіан добре знав друга і тому розглядав Івейну з щирим співчуттям.

Якби їй нав'язати на обличчя пов'язку, щоб приховати нижню частину, її цілком можна було вважати за красуню. Чорні блискучі очі, стрілчасті темні вії, густе волосся. Але занадто тонкі риси на трикутному обличчі все псували.

— Гаразд, Іві, я прилетів не за тим, щоб віддаватися спогадам. Я запрошую тебе до палацу пройти обряд сяйва, щоб визначити, чи можеш ти бути моєю обраницею, — повернувся до дівчини Ейнар. Дастіан здивовано спостерігав, як червоніють бліді щоки, як відкривається маленький рот, як спалахують і починають блищати великі очі, вона вся немов засвітилася зсередини.

— Справді, Ейнаре? — прошепотіла Івейна захоплено. — Ти справді хочеш, щоб я стала однією з обраних?

— Ну я ж тут, — відповів принц. Івейна радісно скрикнула і кинулася йому на шию. Дастіан докірливо подивився на друга і похитав головою. Той застиг з Івейною, що бовталася у нього на шиї і лише безпорадно розвів руками, а потім почав заспокійливо поплескувати її по спині, як переляканого морава. — От бачиш, так і називай мене далі Ейнаром, а то від твого «ваше високородіє» мене скоро знудить.

***

Ейнар приїхав, щоб забрати її! Івейна готова була злетіти до небес навіть без Арчі з Лерром, така вона була щаслива. Пресвітла Матір, який же сьогодні чудовий день! Матінка не розділяла її радісного настрою, але це все через батька, вона ніяк не може змириться з його смертю. Івейна теж сумує за батьком, але сьогодні такий щасливий день, що сумувати у неї ніяк не виходило.

Тона спекла млинці і навантажила Івейну підносом, щоб та віднесла їх в гостьові покої, дівчина сайраном застрибала сходами, мати тільки головою вслід похитала.

— А, Іві, заходь, — зрадів млинцям Ейнар, — Дастіан, бери поки я все не змолотив, запевняю тебе, ти в житті не їв нічого смачнішого! Іві, підійди ближче, мені потрібна твоя порада. Подивися, це мої наречені, Амарилія і Тальяна. Як гадаєш, кого ж мені все—таки обрати?

Ейнар лежав, розвалившись на широкій м'якій софі, перед ним стояли дві магічні рамки з портретами прекрасних юних дівчат. Кров разом відхлинула від щік Івейни, вона ледь розчула, що там говорить принц.

— Ів, ти що, оглухла? — він обурено тряс її за руку. Сіріданський спадкоємець дивився на Іві дивним співчуваючим поглядом, ніби на тій раптом проступила якась хвороба. — Я питаю, яка з дівчат тобі більше подобається?

— У вас є наречені, ваша високість? — ледве видавила з себе Івейна