Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Піду до себе, – сказала вона, скидаючи з голови діадему і простягаючи її Фаідвіну. –  Одна.

– Я тебе проведу, – він зробив заперечувальний  жест. – А корону залиш, корона  віднині  твоя.

Веда очікувала подібного. Вона не вірила олфу. Насторожувала ласкава посмішка, що блукала на його губах, насторожував голос, та й увесь його єлейний вигляд насторожував.

– Не обов'язково проводжати, – твердим, спокійним тоном сказала вона. – Я пам'ятаю дорогу.

– Не так усе просто, моя дорогоцінна. Тепер, коли ти офіційно стала нареченою...

– Ти про що? – Веда завмерла і навіть підібралася вся, наче кішка, що готується до стрибка.

– Та вгамуйся! – засміявся олф. – Не те, про що ти подумала...

– Тоді що?

– Ходімо, – Фаідвін обійняв її за талію, тягнучи вперед коридором, прикрашеним гірляндами. – Я не буду ходити навкруги. Мені потрібно дещо з тих знань, які ти здобула у світі драконів.

– Яких знань? – щиро здивувалася Веда. – Я навіть у їхніх традиціях толком не розібралася, не кажучи про щось більше.

– Їхні традиції я й сам знаю! Мені потрібно те, що Нелемотуллаф тримає в секреті від власної родини. Я намагався добути його іншими шляхами, але... не вийшло.

– Не розумію про що ти! – Веда знизала плечима,  потім жваво і яскраво уявила кам'яну печеру зі схованкою, де Тул зберігає    магічні артефакти, й одразу ж злякано відігнала спогади, злякалася, що Фаідвін якимось хитрим способом зуміє проникнути в її свідомість і прочитати думки.

Добре, він не знає, що ці символи є в її блокноті.

– Про маленький клаптик паперу, на якому написаний рецепт старовинного зілля.  Ти його бачила? – олф міцніше стиснув пальцями її талію.

– Ні, –  збрехала Веда, і душа її затріпотіла: тривожно й тужливо.

– Невже? – вкрадливо  Фаідвін, відчиняючи двері в кімнату.

– Або  я не пам'ятаю... 

– Мені потрібно знати, що там написано.

– Напевно, я не зумію тобі допомогти...

Одяг був там же, де його Веда залишила, на спинці позолоченого стільця в узголів'я ліжка.

Веда недбало кинула діадему на ліжко і почала квапливо переодягатися: насамперед відстебнула шпильку, прикріпила до коміра футболки, натягнула джинси, зминаючи пишну спідницю, і тільки потім почала здирати  сукню. 

Якщо не виходило розв'язати якийсь бантик, то просто безжально рвала його, – чи то тканина виявилася не надто міцною, чи то сил додалося від злості й несвідомого страху.

Фаідвін мовчки, поблажливо спостерігав за тим, як вона нещадно псує чудове бальне вбрання.

Нарешті Веді вдалося розпустити вигадливу шнурівку. Повернувшись до олфа спиною, вона стягнула сукню донизу, стрімко вдягла футболку, потім штовхнула ногою зім'яту, розпластану на килимі тканину, під ліжко.

– Тепер ти готова до відвертої розмови? – поцікавився олф.

– Навіть, якщо я й бачила той пергамент,  не згадаю, що там було зображено... якісь закарлючки, абсолютно незрозумілі... мені дуже шкода, – додала Веда з удаваною заклопотаністю.

– Ти бачила напис, отже, у твоїй свідомості він зберігся. 

Фаідвін підійшов впритул, узяв Веду за плечі й нахилився до її обличчя, так, щоб вона відчула його запах.

У Веди застукало серце, збилося дихання, помутився погляд від його ненависної близькості. Прокляті любовні чари! 

Вона зчепила зуби й подумки почала перетворювати  вогонь, палаючий у грудях на глибу льоду. 

На диво, це спрацювало швидко. Спокуса розвіялася, і вона подивилася в очі олфа прямо, байдуже, не тремтячи більше перед його незрівнянною чарівністю.

Фаідвін зрозумів – жертва вислизає з потоку його впливу, зловісно посміхнувся і трохи сильніше стиснув її плечі.

– Думаєш, впоралася зі мною? Так я тебе скоро розчарую. Згадуй, дорогоцінна, згадуй... І запам'ятай: закінчується час, закінчується і моє терпіння.

– Я не розумію, чого ти хочеш, – сказала Веда, вириваючись із його рук, – Я не знаю, як це проявити в пам'яті.

– Для відьми немає нічого простішого! Заплющ очі і подумки перенеси себе в потрібний день, у  потрібну годину...

Веда раптом згадала, як пристрасно хотілося їй забрати в Нелемотулафа той, поцяткований таємничими знаками пергамент. Але дракон тоді сказав, що повітря зовнішнього світу згубне для стародавнього артефакту. То навіщо олфу знадобився цей рецепт?

Зелені очі Фаідвіна горіли нетерпінням, роздратування кривило  обличчя, і  його гарні виразні риси зараз здавалися потворними,як у жаби.

Веда зробила вигляд, що посилено старається. Вона й справді намагалася викликати в пам'яті образи символів, написаних на пергаменті.  Після того, як вона скопіювала їх у блокнот, вона блокнот більше не відкривала. Він був надійно захований у внутрішню кишеню куртки.

– Ні, не виходить, – слабко видихнула вона, дивлячись невинно і навіть жалібно: мовляв, а що я можу?