Гра в чуже життя - Олена Гриб
Карі, немов прочитавши думки Лін, чию шию він нещадно м’яв у пошуках ознак життя, схопився за останню фразу:
– Чистокровних? А вона?..
– Хм… Відразу важко сказати… Людського в ній мало, точно кажу, та й не-людська частка мені не знайома. Я тільки можу припустити… зауваж, друже, я нічого не стверджую… Можливо, один із батьків цієї дівчини – не-людь нової раси, що з’явилась після мого відходу. А другий – напівкровка, напевно сильний маг. Про своє походження твоя подруга нічого не знає?
– Не знає… Але ти помиляєшся. Напівкровок не існує. Люди і не-люди не можуть мати спільних дітей.
Рейг розреготався.
– Хто тобі таке сказав? Гадаю, самі люди придумали легенду, щоб уникнути спокуси. Звісно, можуть. Таке трапляється нечасто, щоправда… Не переживай, у вас все обов’язково вийде, – він підморгнув.
– Ні, – почав було Карі, – ми не…
– Дивись, подруга твоя приходить до тями, – перебив його співрозмовник. – Бачиш, почервоніла? Далі ви вже самі розбирайтеся, а мені ще збирати юрбу, більша частина якої не розуміє, навіщо повернулась у цей світ! Добре, що річка така швидка, – віднесе трупи в море. Базікай менше, друже, адже винуватим завжди залишається той, хто хоче допомогти.
