Провісниця - Кетрін Огневич

Я задумливо дивилася на крісло, де кілька хвилин тому сидів Фабіан, і все ще не могла повірити. Ось він сів тут — і бац! — його тут немає. Так уже, моторошно все це...
 
 — Скажи-но мені, Ліаро, всі в палаці є магами?
 
 — Так, Кессі. Просто більшість має слабкий дар магії, а сильнішими вважаються аристократи.
 
 — Я в цьому навіть не сумнівалася... — пробурмотіла я собі під ніс, і, вставши з крісла, попрямувала до дверей.
 
 — Куди це ви?
 
 — Хочу трохи пройтися. І так, досить вже викати - казала ж уже скільки разів, Ліаро! Гадала, що ти вже це зрозуміла… — сказала я, від чого дівчина скромно потупила оченята в підлогу. Користуючись нагодою, я вийшла зі своєї кімнати і опинилася в коридорі.

По-перше, що мене здивувало, так це відсутність варти біля моєї кімнати. Схоже, що король усе-таки не вважає мене небезпечною. Утім, він же заблокував мої сили... По-друге, за цей час я не бачила тут нікого, окрім Ліари, Фабіана й Азгіра.
 
 — Так-так, хто це тут у нас? — почула я позаду себе голоси, і, озирнувшись, побачила двох хлопців, одягнених у костюми, схожі на костюм короля. Чорт забирай, це ще хто? — Шарлю, ти тільки подивися, який тут у нас ласий шматочок! — сказав блондин своєму другові, і той хижо посміхнувся.
 
— Так, це ти правильно зазначив. Слухай, а це випадково не та дівчина, що потрапила в наш світ через портал, га? — запитав він у блондина, і той радісно закивав головою.
 
 — Ну що, розпробуємо її? — допитувався він у свого друга, а я все гадала, що ж вони задумали. Але мені, як землянці, яка надивилася фільмів жахів, думати довго не знадобилося - я одразу ж побігла вперед. Не знаю, скільки я так бігла коридором, але мені довелося зупинитися, коли ці двоє виникли прямісінько переді мною. Блондин розсміявся, коли я побігла назад, а вони знову опинилися переді мною.

— Чорт забирай, та що з вами не так? Вам що, в кайф знущатися наді мною? — обурено заголосила я, оскільки вони продовжували наближатися до мене. І ось наступної миті невідома мені сила пришпилила мене до найближчої стіни, а ця дивна парочка впритул наблизилася до мене.
 
 — Нам казали, що землянки досить непокірні, і ми б хотіли самі в цьому переконатися. Готовий посперечатися, у ліжку ти пристрасна тигриця... — пробурмотів хлопець, якого раніше назвали Шарлем, і нахабно взявся мене мацати.
 
 — Я вам не якась іграшка, з якою ви можете побавитися! Відпустіть мене! Зараз же!

Я спробувала вирватися, але куди вже там!
 
 — О так, я таки не прогадав... — пробурмотів собі під ніс Шарль, тоді як губи його друга ковзали по моїй щоці, повільно наближаючись до моїх. Однак поцілунку не судилося здійснитися - наступної миті ці двоє відлетіли вбік, а магія, що тримала мене в полоні, одразу ж ослабла. Я ледь не впала, коли сильні руки зімкнулися навколо моєї талії, і притиснули до твердого тіла. Здійнявши голову, я глянула на свого рятівника, і була трохи здивована. Фабіан міцно притискав мене до себе, а його очі сяяли смарагдовим світлом.
 
 — Щоб я вас більше біля неї не бачив! — сказав він цим збоченцями, і ті поспішили сховатися в сусідньому коридорі. Потім він перевів погляд на мене, і я помітила, що більше його очі не світилися тим дивним світлом. — З тобою все гаразд? Вони... Вони щось...
 
 — Ні, але вочевидь хотіли... — пробурмотіла я у відповідь, уткнувшись чолом у його плече. Навіть не знаю, до чого б усе дійшло, якби він не з'явився тут.
 
 — Я їх уб'ю! — Фабіан кинувся вперед, але я обійняла його, тим самим змушуючи зупинитися.
 
 — Не треба, вони того не варті, Фабіане. Вони просто ідіоти. Забудь про них...

Якийсь час ми так і стояли, обіймаючи одне одного, а потім до мене дійшло, наскільки це безглуздо. Зрештою, ми не настільки близькі, та й узагалі незнайомі, щоб обійматися ось так. Фабіан при цьому злегка насупився, немов не міг зрозуміти, що зараз сталося.
 
— Що ти взагалі тут робила?
 
— Просто хотіла прогулятися, а потім натрапила на них... Гаразд, мабуть, піду назад - там набагато безпечніше, ніж тут. Ну, принаймні, мені хочеться в це вірити... - Щойно я збиралася пройти повз нього, як раптом він узяв мене за руку.
 
 — Одна ти не підеш. Я тебе проведу.

Отакої! Знову він повернувся до ролі няньки? Згадавши, що він, можливо, міг читати мої думки, я почала подумки наспівувати одну з пісень Rasmus. Дорогою назад ми не розмовляли, і тільки коли зупинилися біля дверей, що ведуть до моєї кімнати, я глянула на нього.
 
 — Спасибі, що врятував... — Фабіан нічого не сказав у відповідь, лише кивнув, а потім розчинився в повітрі, засліпивши мене яскравим світлом лише на мить.

Дивовижний світ цей Лліріан...

***
Опинившись у своїй кімнаті, Фабіан дав вихід емоціям. Вікна відчинилися настіж, впускаючи холодний вітер, а комоди з одягом ходили ходором, від чого раз у раз висувалися і засувалися назад маленькі шухлядки.

Нехай він і погано знав дівчину, але таке ставлення до неї було просто огидним. Як вони взагалі посміли приставати до неї з такими брудними пропозиціями? Вона ж гостя... На що вони взагалі розраховували, коли зустріли її в коридорі? Але вона теж молодець - вийшла одна, без супроводу...
От, питається, що їй не сиділося в кімнаті? Батькові, звісно ж, про це вже хтось доповів. І король точно вже в курсі ситуації.

Цікаво, що він зробить із цими безмозкими ідіотами? Чи провчить їх? Дуже сподіваюся, що так...
 
 — А ти, як я бачу, вкрай схвильований, — почувся голос батька, який матеріалізувався неподалік від Фабіана. Магія, яка кружляла в повітрі, даючи хлопцю змогу випустити свій гнів, одразу ж затихла, варто було йому тільки клацнути пальцями.
 
 — Ти ж знаєш, я терпіти не можу такого ставлення до дівчат, — сказав він, сподіваючись відвести підозри батька від своєї персони.
 
— Так, знаю. І все ж я був украй здивований, коли мені сказали, що саме ти врятував дівчину від дуже неприємної ситуації.
 
 — Я просто проходив повз... — пробурмотів хлопець собі під ніс, сподіваючись повірити у свої ж слова. Адже насправді Фабіан прямував до дівчини, щоб просто запропонувати їй прогулятися палацом. Хлопець сам навіть не міг зрозуміти, чому раптом так зацікавився нею. Зрештою, вона була родом з іншого світу, і йому б хотілося дізнатися про життя на її планеті. Принаймні, він намагався переконати себе в цьому...
 
 — Ти хоч сам віриш в те, що сказав? 
 
— Що ти хотів? — натомість перевів тему Фабіан, бо не хотів і далі говорити про дівчину, яка ніяк не полишала його думок.
 
 — Мені не потрібна будь-яка причина, щоб побачитися з власним сином... — Після цих слів батько зник так само раптово, як і з'явився. Так, треба б усе ж таки дізнатися в Азгіра про блокуючі заклинання, і накласти чари на свою кімнату.