Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

У північній частині міста лише один крихітний магазинчик продавав всяку всячину навколишніх фермерів. Малися тут ще швець, ворожка і самотній заїжджий двір. У центрі міста стирчали остови будинків, давним-давно обчищені мародерами. Деякі будинки ще стояли, але більшість давно обрушилося. Річард з Ніккі крокували по центру міста, супроводжувані одним лише вітром.

Дійшовши до південної околиці, вони побачили останки того, що колись було величезним цегляним будинком. Не кажучи ні слова, Ніккі звернула з дороги і побрела до зруйнованого будинку. Дерев'яні перекриття та дах пожер огонь. Товстий килим сміття та гілок устеляв дерев'яну підлогу. Взагалі від будівлі залишилися практично одні стіни, та й ті вже майже обвалилися, лише невеличкий шматок східної стіни був ще досить високим, і там зберігся віконний отвір.

Ніккі дивилася на тлінні останки будови. Вітер тріпав її золотисте волосся. Вона стояла там, де колись її вкривав дах, руки її безвольно повисли, а спина стала далеко не такою прямою, як зазвичай.

І стояла так мало не цілу годину, заблукавши серед примар.

Річард терпляче чекав, спершись на залишки верстака.

— Ти знаєш це місце? — Спитав він нарешті. Вона зморгнула, ніби начисто забула про його присутність, потім довго дивилася на нього, наче він — теж один із привидів. А потім підійшла трохи ближче, відвівши нарешті свої величезні блакитні очі, і провела пальцями по верстаку.

— Я виросла в цьому місці, — якось відсторонення промовила вона. — А! А це місце? — Запитав Річард.

— Тут робили зброю і обладунки, — прошепотіла Ніккі. Він уявлення не мав, з чого це раптом вона захотіла побачити це місце.

— Зброю?

— Найкращу у всій країні. Подвійного гарту. Сюди за обладунками і зброєю приїжджали королі і знать.

Річард оглянув залишки споруди, дивуючись, до чого все це.

— Ти знала того, хто робив цю зброю?

Вона похитала головою. Її очі знову бачили привидів.

— Ні, — прошепотіла вона, — на жаль, я ніколи його не знала.

По її щоці скотилася самотня сльоза. У цей момент вона була дуже схожа на маленьку дівчинку, втрачену в цьому світі, самотню і налякану.

Не знай Річард, хто вона така насправді, він не втримався б і обійняв це покинуте крихке дитя і постарався втішити.

Ніккі втомилася, замерзла і втратила терпіння. Вона бажала знайти житло.

Її метою було привести Річарда в Алтур-Ранг, серце імперії, щоб показати йому на власні очі справедливість справи Ордену. Вона знала, що Річард — людина високих моральних принципів, і їй хотілося подивитися, як він відреагує, зіткнувшись в безсумнівними благими цілями свого ворога.

Вона хотіла, щоб Річард дізнався, як важко живеться простим людям, як важко їм в цьому світі. Їй було цікаво, як він поведе себе в такій ситуації. Вона хотіла шпурнути його у вогонь і подивитися, як він реагує на жар. Вона розраховувала, що до сьогоднішнього дня він буде схвильований і розгублений. А він залишався холоднокровним і незворушним.

Вона думала, що він розсердиться, коли дізнається, що йому доведеться зробити, щоб отримати роботу. Але не дочекалася. Він спокійно вислухав пояснення того типа, Гуджонса, з якими практично нездоланними труднощами доводиться стикатися тому, хто хоче знайти роботу. Ніккі чекала, що він трісне як слід надутого чинушу, а Річард замість цього йому життєрадісно подякував. Ніби все те, за що він так наївно бився, так егоїстично захищав раніше, більше не мало для нього значення.

Коли вона була його вчителем у Палаці Пророків, всякий раз, коли вона думала, що знає, як він відреагує, він робив щось таке, чого вона навіть і передбачити не могла. І зараз він робив точно те саме, хоч і іншим способом. Те, що раніше було стихійним юнацьким бунтом, перетворилося в небезпечну пильність хижака. Лише пута на серці не давали йому встромити в неї кігті.

Коли Ніккі захопила Річарда, вона на мить побачила стоячу на вікні його будинку статуетку, що зображала горду жінку. Ніккі було ясно як божий день, що статуетку вирізав Річард. У ній виразно проступало унікальне світосприйняття Річарда, яке Ніккі миттєво впізнала. Статуетка була зримим втіленням прихованої частини його чарівного дару. Вона була противагою його бойового таланту, але при цьому Ніккі чітко розпізнала в ній наявність магії.

Знаючи, що це Річард її вирізав, Ніккі розраховувала, що він погодиться на роботу різьбяра, яку йому запропонували в Танімурі. Але він відмовився. У нього зіпсувався настрій і він похмуро мовчав ще багато днів.

Коли вони проходили по черговому місту, вона бачила, що він вивчає статуї і різьблені зображення. Оскільки він теж займався різьбленням, вона думала, що він вважатиме ці творіння приголомшливими. І знову помилилася. Вона не розуміла його. Звичайно, жодна з них не була так ретельно зроблена, як вирізана ним статуетка, але все ж це були скульптури і по ідеї повинні були зацікавити його. І кислий вираз його обличчя — щоразу, як він бачив різьблення — вражало її.

Якось раз вона звернула трохи вбік — тільки щоб показати йому знамениту міську площу і гордо виставлені там твори мистецтва. Вона розраховувала трохи підбадьорити його видом настільки відомого твору. Але він зовсім не зрадів. Здивована його реакцією, вона запитала, чому йому так явно не подобається скульптура, яка називається «Болісне прозріння».

— Це смерть, — з огидою відповів він, відвернувшись від знаменитої скульптури.

Це був складний скульптурний ансамбль: безліч людей виривали собі очі, побачивши величне Світло Творця. А інші люди — в основі статуї — не засліпили себе, і їх рвали на частини тварюки підземного світу. А від осліплих людей слуги Володаря