Американські боги - Ніл Гейман

— Ага. Я рада, що випили.

— Ми ще побачимося?

Вона подивилася на нього поглядом зелених, ніби молода кукурудза, очей. Помовчала. Тоді раптово похитала головою:

— Навряд чи.

Тінь незграбно видряпався на спину птиці-громовиці. Почувався, ніби мишеня на соколиній спині. Відчув присмак озону, блакитний і металевий. Щось загуркотіло. Птиця-громовиця розправила крила і потужно залопотіла ними.

Коли земля раптово шугонула вниз, Тінь міцніше вхопився за пір’я, а його серце закалатало, мов навіжене.

І справді — точнісінько ніби осідлати блискавку.

Лора забрала гілку із заднього сидіння «Форда Експлорера», залишивши тіло агента Града на передньому. Вибралася з машини і попрошкувала до Рок-Сіті під дощем. Каса не працювала. Двері сувенірної крамнички, однак, були відчинені, і крізь них, повз полиці з фірмовими цукерками і набір шпаківень з написами «Відвідайте Рок-Сіті», вона ввійшла до Восьмого дива світу.

Ніхто її не зупинив, хоча дорогою вона минула кількох чоловіків і жінок, що мокли під дощем. Хтось із них мав трохи штучний вигляд, деякі були напівпрозорі. Вона перейшла підвісний міст, що захитався під її кроками. Вона минула «Галявину білих оленів» і протиснулася стежкою між двох скель, яка називалася «Товстуночавилкою».

Зрештою, вона переступила через мотузку, що загороджувала частину атракції — на мотузці висіла табличка «Вхід заборонено». Зайшла в грот і побачила чоловіка, який сидів собі на пластиковому кріслі перед діорамою з гномами-пияками. Він присвічував собі маленьким електричним ліхтариком і читав «Вашингтон Пост». Зауваживши Лору, чоловік згорнув газету і поклав під крісло. Тоді встав і ледь помітно вклонився. Він був високий, носив дороге пальто і мав коротко підстрижене рудувате волосся.

— Я так розумію, агент Град мертвий. Вітаю, списоносице.

— Дякую. Мені прикро за Мака. Ви товаришували?

— Та де там. Якщо він не здатен вижити, то на біса він мені потрібен на цій роботі? Але зрештою, ти ж принесла його гілочку, — він зміряв її поглядом очей, що світилися жовтогарячим, наче вуглики в пригаслому вогнищі. — І тепер маєш наді мною перевагу. Тут, на вершині, мене називають агентом Світом.

— А я Тінева дружина.

— Звісно. Чарівна Лора. Я мав би тебе впізнати. Над його нарами в камері, яку ми з ним ділили, висіло кілька твоїх фотографій. І прошу пробачити мою фамільярність, але ти маєш набагато чарівніший вигляд, ніж належало б. Хіба зараз ти не повинна б крокувати стежинкою гниття і розпаду?

— А я нею і крокувала, — просто відповіла вона. — Дійшла досить далеко. Не знаю точно, що змінилося. Але знаю, коли стала почуватися краще — цього ранку. Жінки на фермі дали мені напитись зі своєї криниці.

— Із джерела Урд? — він підняв брову. — Не кажи дурниць.

Вона мовчки обвела себе рукою. Так, шкіра бліда, а довкола очей позалягали темні кола, але вона була достеменно цілісінька. Якщо вона і була ходячим трупом, то, без сумніву, упокоїлася зовсім недавно.

— Це не протриває довго, — скривився агент Світ. — Норни просто дали тобі скуштувати трохи минулого. Скоро воно розчиниться в сучасності, і тоді твої гарненькі сині очка повитікають з очниць і стечуть милими щічками, які до того часу, звісно, перестануть бути милими. До речі, в тебе досі моя гілка. Можеш, будь ласка, віддати її мені?

Він видобув пачку «Лакі Страйку», витяг з неї цигарку і підкурив від одноразової запальнички.

— Можна і мені одненьку? — запитала Лора.

— Звісно. Дам тобі цигарку, якщо даси мені гілку.

— Ні. Гілка коштує значно більше за цигарку.

Він промовчав.

— Я хочу відповідей. Хочу знати, — наполягла Лора.

Він підкурив ще одну цигарку і передав Лорі. Вона взяла її і вдихнула дим. Тоді закліпала:

— Майже відчуваю смак. Чи то і справді відчуваю. О-о-о... Нікотин.

Усміхнулася.

— Ага. То нащо ти пішла до жінок у фермерському домі?

— Тінь сказав піти до них і попросити води.

— Цікаво, чи той телепень розумів, які будуть наслідки. Певно, ні. Зрештою, якщо і є щось добре в тому, що він висить на дереві... то це те, що він більше не на гральній дошці. І я завжди знаю, де він.

— Ти його підставив. Ви весь час тільки те й робили, що його підставляли. Знаєш, у нього взагалі-то добре серце.

— Еге ж, знаю.

— Навіщо він тобі?

— Є певний сюжет. Є сюжет і є обманні маневри. А коли це все закінчиться, я застругаю гілку омели, поїду до того дерева і увіткну йому в око. Ті тупоголові, які зараз там повбивають одне одного, не здатні зрозуміти одного. Це зовсім не питання старого і нового. Це просто шаблонний сюжет. А тепер, будь ласка, мою гілочку.

— Для чого?

— Сувенір. На згадку про весь цей блядський цирк. Та не переживай. Це не омела, — вишкірився на мить агент Світ. — Гілка символізує спис, а в цьому пришибленому світі символи важать найбільше.

Звуки знадвору залунали гучніше.

— На чиєму ти боці?

— Це не питання того чи іншого боку. Але оскільки ти спитала... Я на боці переможців. Завжди. Це мені найкраще вдається.

Вона кивнула, але гілки не віддала:

— Це видно.

Лора відвернулася й визирнула з грота. Далеко внизу, між скель, вона бачила, як щось світилося й пульсувало. Згусток світла огорнув блідого бороданя, а той бив його палицею, схожою на швабру, якою діти чистять вітрові скла машинам, що зупиняються на світлофорах. Почувся крик, і чоловік зі згустком зникли з-перед очей.

— Добре. Я дам тобі ту гілку, — погодилась Лора.

— Хороше дівча, — почувся голос агента Світа звідкись з-позад неї. Він говорив переконливо і заспокійливо, його голос мав виразну чоловічу силу і водночас звучав поблажливо. Аж сироти брали від цього голосу.

Вона стояла в проході спиною до нього, чекаючи, поки відчує його подих зблизька. Їй треба було дочекатися, поки він підійде. Вона зрозуміла достатньо, щоб знати, як діяти.

Політ не просто захоплював. Він електризував.

Вони ковзали крізь бурю, ніби спалахи блискавиць, перестрибуючи з хмари на хмару. Вони перекочувалися, ніби удари грому, ніби смертоносний серп урагану. То була неможлива, карколомна мандрівка. Але Тінь одразу забув, що йому слід налякатися. Якщо ти осідлав птицю-громовицю, боятися не можна. Страху нема: тільки всеохопна, неспинна міць бурі і втіха польоту.

Тінь міцно вчепився в