Нічний цирк - Ерін Моргенштерн

— Я сам не люблю, коли у справ залишаються хвости, але, боюся, це не так-то й легко.

— Я не казав, що легко, — погоджується хлопець.

Обидва змовкають, і регіт, що доноситься від сусіднього столика, порушує тишу, а потім стихає, поки зовсім не зникає у звичному галасі розмов і дзеньканні склянок.

— Ти й гадки не маєш, у що втручаєшся, хлопчику мій, — тихо каже чоловік у сірому костюмі. — Не розумієш, наскільки все крихке. Наскільки можуть бути непередбачуваними наслідки. Ким був би твій Бейлі, якби його не прихистив цирк? Ніким, просто мрійником, що тужить за чимось, чого навіть не розуміє.

— Не думаю, що є щось погане в тому, щоб бути мрійником.

— Нема. Але навіть найсолодші сни обертаються нічними жахіттями. Гадаю, мосьє Лефевр може тобі розповісти про це детальніше. Краще відступися, нехай ця примха піде в забуття й перетвориться на міф. Кінець кінцем зникають усі імперії. Так улаштоване життя. Можливо, настав час і для цієї.

— Боюся, я не хочу відступатися, — зізнається Прибамбас.

— Ти ще дуже юний.

— Закладаюся, що, хоча ми з Бейлі та Крихіткою відносно юні, як ви кажете, загальний вік усіх, хто стоїть за моєю пропозицією, більший за ваш.

— Можливо.

— І я точно не знаю, які там правила у вашої гри, але підозрюю, що ви — наш боржник, оскільки через ваше парі ми всі ризикували життям.

Чоловік у сірому костюмі зітхає. Він кидає швидкий погляд на вікно, але тінь Гектора Бовна кудись зникла.

Якщо Чарівник Просперо і думає щось із цього приводу, свої думки він залишає при собі.

— Гадаю, це вагомий аргумент, — трохи подумавши, каже чоловік у сірому костюмі. — Але я не ваш боржник, юначе.

— То чому ви тут? — цікавиться Прибамбас.

Чоловік усміхається, але мовчить.

— По суті, мова йде про використане поле для гри, — веде далі хлопець. — Вам воно більше не знадобиться, а для мене — дуже важливе. Я не відмовлюся від своєї мети. Називайте ціну.

Усмішка чоловіка в сірому костюмі стає ще ширшою.

— Хочу почути історію, — каже він.

— Історію?

— Так, хочу почути її. Твою історію. Легенду про те, як ми опинилися тут, у цих кріслах, із цим вином. Мені не потрібна історія, якути вигадаєш цим. — Він постукує пальцем по скроні. — Я чекаю на історію звідси. — І чоловік торкається серця, перш ніж знову відкинутися на стільці.

Прибамбас якусь мить роздумує над почутим.

— І якщо я розповім вам історію, ви віддасте мені цирк? — перепитує він.

— Я передам тобі ту незначну частину, котру ще можу віддати. Коли ми встанемо з-за столу, я не матиму жодних прав на ваш цирк і жодного з ним зв’язку. Коли пляшка вина спорожніє, у змаганні, що почалося ще до твого народження, офіційно буде оголошено пат. Цього буде достатньо. То як, ми домовилися, містере Мюррей?

— Домовилися, — погоджується Прибамбас.

Чоловік у сірому костюмі виливає собі залишки вина. Коли він ставить порожню пляшку на стіл, у ній віддзеркалюються й вигинаються вогники свічок.

Хлопець крутить келих із вином у руках. «Вино — це поезія в пляшці», — думає він. Уперше Прибамбас почув ці слова від гера Тіссена, але знає, що насправді вони належать іншому письменнику, хоча зараз не може згадати, кому саме[31].

Багато з чого можна розпочати цю історію.

Чимало сюжетних елементів, про які варто подбати.

Хлопець роздумує, чи можливо взагалі вмістити в пляшці поему про цирк.

Прибамбас сьорбає вино й ставить келих на стіл. Зручніше вмощується в кріслі та спокійно зустрічає погляд, що вп’явся в нього. Хлопчина не переймається через час, наче має у своєму розпорядженні увесь час на світі й у всесвіті, відтоді, коли легенди були важливішими, ніж сьогодні, але, можливо, не такими важливими, як стануть одного дня. Він глибоко вдихає, повітря розв’язує щільний вузол слів у його серці, і вони з легкістю злітають з уст.

— Цирк приїжджає без попередження.