Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Сонце заливало теплим ранковим світлом простору кімнату. Ранньої осені воно буває якимось особливо золотистим та оптимістичним. Сніжана і Твінсен лежали на ліжках, що стояли майже впритул. Їх розділяла лише невелика тумба, де був розміщений пристрій для переливання крові.

Принц безперервно говорив. Розповідав про свої плани будівництва мережі доріг, яка має з'єднати між собою усі куточки королівства. Зараз він був особливо схожий на Сніжаниного однокурсника Родіона Добриденя. Усміхнений, товариський, захоплений, страшенно привабливий, сповнений сміливих ідей, і повний енергії їх втілювати. Це був сьомий тиждень лікування та сьомий сеанс переливання крові. Сніжана та Тельмар вирішили його провести чисто щоб підстрахуватися. Вже понад десять днів ні він, ні вона не бачили жодного сліду чорної еоли в організмі принца.

Сніжана слухала свого пацієнта з усмішкою на губах. Тепер її постійно тягнуло усміхатися, і вже не так страшно було згадувати перший сеанс. Вони з Тельмаром ледве встигли. Принц був у гарячці, слабкий і змучений, на межі непритомності, з якої вже міг і не вийти. Тельмар підключив апарат, кров Сніжани по краплі почала вливатися у вену Твінсена. А в неї в грудях скрутився сумнів: раптом все марно, раптом не допоможе, раптом цей хлопець, який став їй таким рідним і близьким як брат, зараз покине цей світ навіки.

Але ж у них вийшло! Вийшло! Ось він, лежить поряд, такий бадьорий, такий по-юнацьки жвавий, такий живий! І в нього стільки всього попереду! Ціле життя!!! Радості, нещастя, удачі, невдачі, перемоги, поразки, урагани почуттів, сім'я, спадкоємці…

Сніжана знала, що Твінсен, як і раніше, закоханий у неї. Ще не перехворів, ще у своїх фантазіях мріє про неї. Але він став іншим — життя змусило швидко подорослішати. Навчило відповідальності. Навчило бути чоловіком. Вони мали відверту розмову. Сніжана сказала йому, що кохає іншого. Він зміг мужньо прийняти її вибір. Із сумною усмішкою процитував слова свого друга-блазня:

— Якось Мерфіль сказав мені: «Кохання — це не бажання присвоїти собі кохану, кохання — це бажання зробити її щасливою. І іноді для цього доводиться відійти убік».

Як же Твінсену пощастило з другом.

Тельмар, переконавшись, що процедура протікає нормально, ненадовго вийшов із кімнати. За дверима одразу пролунали приглушені голоси. Сніжана знала — це Крайдан допитує цілителя: чи все гаразд? чи все йде як слід? Вже сьомий сеанс, міг би так не хвилюватися. Міг би вже переконатися, що процедура для Сніжани є безпечною. Але він хвилювався.

Сніжана знову мимоволі усміхнулася, згадуючи, до чого це хвилювання одного разу мало не призвело. Це зараз вона усміхається, а тоді ледь не посивіла. Тельмар мав рацію щодо ментального зв'язку Сніжани і Крайдана. Якимось незбагненним чином він відчуває, коли їй загрожує небезпека. От і того разу відчув. Хоча Тельмар і Сніжана тримали свій план порятунку Твінсена в найсуворішому секреті, але Крайдан ледь усе не зіпсував. Це сталося, коли вона стояла над коробкою з коброю — треба було домогтися, щоб зміюка на неї плюнула. І тут раптом у підвал влетів Крайдан. Чорний від тривоги і злий, з кинджалом наголо. Здавалося, в його голові була лише одна думка: кому першому відсікти голову — кобрі, що збирається напасти на Сніжану, або Тельмару, який це допустив. На щастя, обійшлося без відрубаних голів. Але чого це Сніжані коштувало…

Тельмар повернувся до кімнати і почав від'єднувати апарат.

— Думаю, досить, — глянувши на таймер, сказав він.

Принцу цілитель відразу дозволив вставати. А Сніжана мала ще годину провести в ліжку. Потім на неї чекав ситний обід. Все як у земних донорів. Весь цей місяць із неї взагалі порошинки здували. Так незвично.

Щойно Сніжана залишилася в кімнаті одна, всередину відразу зайшов Крайдан. Стурбованим поглядом просканував її з голови до ніг.

— Ціла і неушкоджена, — посміхнулася вона йому.

Він сів на край ліжка. Дозволив собі лише накрити своєю долонею її руку. Але Сніжані вистачило й цього — тепло та спокійно.

Вже два тижні, як Крайдан отримав розлучення. Король особисто проконтролював, щоб процедуру не затягували, коли дізнався, що Альміра діяла не під впливом зілля або магії, а була добровільною співучасницею перевороту.

Вже два тижні, як не було жодних перешкод для їхніх з Крайданом стосунків. Але він не поспішав. Ніби не хотів пропустити якийсь важливий етап. Діяв обережно та зворушливо. У них, говорячи земною мовою, був зараз цукерково-букетний період. Коли отримуєш насолоду від легких дотиків. Коли перехоплює подих від поглядів, сповнених хвилюючих натяків. Коли живеш у хвилюючому передчутті.

Вони багато спілкувалися, весь вільний час проводили разом. Він запрошував її до театру та парку атракціонів. Але найбільше їй подобалися прогулянки. Вони неквапливо пускали коней берегом річки або безкрайнім луком. Він просив її розповісти про земне життя. Вона розповідала, тихо насолоджуючись його подивом.

Ось і сьогодні він запросив її проїхатися ввечері верхи. Вона провела решту дня в передчутті чергового побачення. Чомусь здавалося, що сьогоднішня прогулянка буде особливою.

Вечір видався теплим, оксамитовим, медово-тягучим. Коли Сніжана підійшла до стайні, Крайдан вже чекав на неї, тримаючи під вуздечки двох скакунів.

— Дорога буде неблизькою? — запитала вона, помітивши, що він вкладає в сідельну сумку запас провіанту.

— Саме так, — не потрудившись додати хоч якихось подробиць, загадково посміхнувся Крайдан.

Він підсадив її у сідло, і вони виїхали за браму палацу.

Крайдан направив скакуна до найближчого лісу. Сніжана трималася поряд, гадаючи, чи стане старий сосновий бір кінцевим пунктом їхньої прогулянки чи у них інша ціль. Вона чомусь не наважувалася спитати. У грудях оселилося дивне хвилювання.

Вони в'їхали до лісу. Сніжана жадібно вдихала запах хвої. Любила цей аромат із дитинства. Є в ньому щось таке фантастично-казкове, що обіцяє масу пригод на свою голову. Заберешся в саму гущавину — а там відьмівська хатинка та інші неприємності. Але якщо врахувати, що поряд з тобою скаче такий чоловік, то, може, воно і непогано — потрапити в неприємності.