Американські боги - Ніл Гейман
Глибоко вдихнув.
— Отже. Останні три роки моє життя і так важко було назвати найкращим життям на планеті, а тепер воно раптово скотилось у прірву. І є кілька справ, які я мушу залагодити. Я хочу попрощатися з Лорою. Прийти на її похорон. І якщо опісля тобі все ще буде цікаво співпрацювати, почнемо з п’ятисот доларів на тиждень, — Тінь тицьнув пальцем у небо, бовкнувши першу суму, яка спала на думку. Якщо Середа і зреагував на неї, його очі цього ніяк не видали. — За півроку, якщо співпраця влаштовуватиме обидві сторони, платитимеш мені тисячу.
Перевів подих. Це була чи не найдовша промова, яку він виголосив за роки.
— Ти кажеш, що можуть бути люди, яким доведеться завдати кривди. Що ж, згода, але тільки якщо вони матимуть на меті завдати кривди тобі. Я не битиму людей задля розваги чи прибутку. Я не повернуся в тюрму. Одного разу мені вистачило.
— Тобі не доведеться.
— Ні. Не доведеться, — він допив свій мед. Раптом, ніби на задвірках свідомості, майнув сумнів, чи це, бува, не мед тягне його на таку балакучість. Але він фонтанував словами, ніби поламаний гідрант водою посеред літа, і не міг би зупинити цей струмінь, навіть якби спробував. — Ти не подобаєшся мені, пане Середо, чи як там тебе насправді звуть. Ми не друзі. Я не знаю, як ти примудрився непомітно вислизнути з літака і як ти вистежив мене тут. Але ти справив на мене враження. У тебе є стиль. А я зараз у глухому куті. Ти маєш знати, що коли наші справи закінчаться, мене з тобою не буде. І якщо ти мене вибісиш, мене так само з тобою не буде. А до того часу я працюватиму на тебе.
Середа знову вишкірився. До Тіні нарешті дійшло, що з цими посмішками не так. В них не було ні краплини радості, щастя чи веселощів. Складалося враження, що Середа вчився усміхатись із посібника.
— Чудово. Значить, ми домовились. Так би мовити, в нас є договір.
— Ну то й до дідька.
У протилежному кутку зали Вар’ят Свіні згодовував четвертаки музичному автомату. Середа плюнув на долоню і простягнув її для рукостискання. Тінь стенув плечима. Теж плюнув. Коли вони вдарили по руках, Середа стиснув сильніше. Тінь стис сильніше і собі, через кілька секунд у нього заболіла рука. Середа потримав ще трохи, а тоді відпустив.
— Добре. Добре. Дуже добре, — усмішка на старому обличчі з’явилася тільки на мить, ніби спалах, але Тіні здалось, що в ній проступила справжня емоція, правдиве задоволення. — А тепер останню чарочку цього жахливого, препаскудного меду, щоб скріпити наш договір, і на тому байка.
— Лікеру з колою для мене! — озвався від музичного автомата Свіні.
З автомата зазвучала Who Loves the Sun? від Velvet Underground. Яка дивна мелодія для звичайного музичного автомата, подумав Тінь. Аж не вірилось, що хтось міг завантажити туди таку пісню. Хоча, зрештою, у цей вечір загалом ставало все важче повірити.
Тінь підібрав зі столу четвертака, якого підкидав раніше у суперечці з Середою. Яке ж це приємне відчуття, думав він, крутити між пальцями свіжокарбовану, незатерту монету. Коли четвертак опинився між великим та вказівним пальцями правої руки, Тінь вдав, ніби одним зграбним рухом перекладає його до лівої. Ліву руку з уявним четвертаком він одразу ж стис у кулак, у той час як насправді монета заховалась за середнім та підмізинним пальцями правої. Потім Тінь узяв ще одного четвертака — так само, вказівним та великим пальцями, і вдав, ніби перекидає його з правої руки у ліву. Друга монета сховалась туди ж, куди і перша, — за пальці правої руки — і брязкіт однієї монети об іншу тільки підсилив ілюзію, ніби вони обидві заховалися в лівому кулаці.
— Фокуси з монетами! — Свіні задер підборіддя і почухав колючу бороду. — Ну, якщо ми вже взялись за трюки з монетами... як тобі це?
Він взяв зі столу склянку, в якій раніше був мед, і висипав кубики льоду в попільничку. Тоді простягнув руку і витягнув масивну блискучу золоту монету просто з повітря. Вкинув її до склянки. Тоді дістав з повітря ще одну — і теж вкинув до склянки, де вона брязнула об першу. Він добув монету з вогника свічки на стіні, ще одну — з власної бороди, третю — з порожньої лівої руки Тіні, і одну за одною опустив їх у склянку. Тоді сплів пальці над склянкою, щосили дмухнув — і ще декілька золотих монет впало на її дно. Він пересипав липкі золоті монети зі склянки до кишені джинсівки, а потім поплескав по кишені, щоб показати, що та порожня.
— Бачив? Оце я називаю фокусом із монетами.
Тінь, який дуже уважно спостерігав за цим імпровізованим виступом, схилив голову набік:
— Розкажи. Я мушу знати, як ти це зробив.
— Я зробив це, — відказав Свіні з таким виглядом, ніби видає велетенський секрет, — стильно і по-батярськи. Ось як я це зробив, — він показав щілину між зубами в безгучному сміху, похитуючись на підборах.
— Так, так, саме так ти це зробив. Ти мусиш навчити мене. Я читав про «Сон скупердяя», і єдиний спосіб, яким ти це міг провернути, — це кидати до склянки монети, заховані в руці, якою ти цю склянку тримаєш, а у правій руці просто показувати і ховати одну й ту ж монету.
— Звучить дофіга складно для мене. Набагато простіше просто діставати їх з повітря. — він взяв склянку зі своїм недопитим коктейлем, зазирнув усередину та поставив її на місце.
Середа втупився в них так, ніби щойно виявив існування нових форм розумного життя, яких раніше і уявити не міг. Тоді сказав:
— Мед для тебе, Тіне. Я залишусь із паном Джеком Деніелзом. А для цього халявщика-ірландця?..
— Пляшкове пиво, бажано щось темне. Халявщик, га? — Свіні узяв склянку з тим, що залишилось від його напою, і підняв її в бік Середи з тостом: — Нехай буря оминає нас і залишить нас цілими і неушкодженими! — і перехилив склянку.
— Гарний тост. Але не омине.
Перед Тінню поставили ще склянку меду.
—