Кохана майстра смерті - Олеся Лис
Трохи оговтавшись, поспішаю в свою кімнату, де вже давно чекає на мене Гертруда.
─ Ну, як? Майстер дозволив? ─ схвильована жінка зустрічає мене питанням.
Виявляється, поки я вельми плідно розмовляла з чоловіком, леді на нервах встигла зв'язати досить таки пристойний шматок шарфа, і тепер він строкатим удавом скрутився біля її ніг.
─ Все в порядку, ─ киваю, сідаючи на ліжко поверх покривала, а потім і зовсім залажу на нього з ногами, підставляю під спину подушку і влаштовуюсь в напівсидячому положенні. Дуже вже я втомилася. Ступні почали нити, і я відчуваю, як болісно натяглася шкіра на всій кінцівці, починаючи з колін і закінчуючи пальцями. Гертруда переміщається ближче, тягнучи за собою своє гігантське рукоділля.
─ Кіан, ─ ніяково кахикаю ─ не звично так його називати ─ проте звикати треба. ─ Дозволив. Сказав, що особисто буде супроводжувати. Навіть не особливо вмовляла. Гертруда задумалася.
─ Це добре, що чоловік, з тобою поїде. Захистить у разі чого. Та й не зміцніла ти, поки ... ─ вирішує моя доглядальниця. ─ Мені, вважаю, теж варто поїхати. Хто ж про тебе подбає?
─ Леді Гертруда ?! ─ мої очі округлюються до небачених розмірів. ─ Ви впевнені?
Тягти з собою немолоду жінку в дуже непросту поїздку не хочеться, тим більше я не знаю, що чекає мене в Кінлосі. В моїй пам'яті він затишний і теплий, але зараз в ньому господарюють Мелісанда і Рорк. А з них станеться замок і по цеглинці рознести.
─ Там, можливо, зовсім немає умов для проживання ... ─ починаю я.
─ Тоді мені й поготів потрібно їхати, ─ твердо заявляє моя співрозмовниця. ─ Тобі, поза сумнівом, знадобиться моя допомога.
Відкидаюся на подушку, сил сперечатися зовсім не залишилося. І, десь в глибині душі, варто визнати, що я навіть рада компанії цієї милої старенької. Думка про те, що я буду наодинці з чоловіком в поїздці, а потім в Кінлосі мене трохи лякає. Лякає і хвилює.
─ Гаразд, ─ махаю я рукою, здавшись. ─ Робіть, як вважаєте за потрібне.
Обличчя бабусі в мить прояснюється, вона швидко змотує в'язання і ховає в кошик.
─ Тоді я піду, зберу потрібні речі, ─ схоплюється вона на ноги. ─ Але перед цим принесу чай з булочками, сьогодні вони у Мори вийшли відмінні. Ти ж від хвилювання нічого в обід не їла.
─ Стривайте, Леді Гертруда, ─ посміхаюся. ─ Ми тільки через десять днів будемо виїжджати.
─ Ой, ні, дорогенька. Я себе знаю, обов'язково що-небудь забуду, так що краще наперед почну збиратися. Авось і не залишу нічого, ─ ледь не підстрибує від збудження ця вельми літня леді і отримує по лобі дверима, які саме в цю мить надумали відчинитись.
─ Айне ... ─ неквапно входить Кіан, але тут же кидається підтримати мою доглядальницю, яка схопившись за лоба, похитується від удару. ─ Леді Гертруда? Що з вами?
Жінка, охнувши, чіпляється за його плечі, намагаючись встояти на ногах, і дозволяє підвести себе до крісла.
─ Хлопчику мій, хіба я не вчила тебе стукати? ─ з докором промовляє вона, звертаючись до грізного некроманта.
─ Вибачте, ─ покаянно вимовляє Кіан, влаштовуючи жінку в кріслі. ─ Я тут деякі речі приніс для Айне.
─ О, вельми цікаво! ─ тут же оживає Гертруда, геть забувши про страждання від свавілля, скоєного невблаганними дверима.
─ Для мене? ─ піднімаю брови в здивуванні. Що це йому в голову стукнуло?
─ Для тебе, ─ киває некромант і вручає мені стопку книг. ─ Ти, пам'ятається, дуже за навчання сьогодні переживала. Наполегливо рекомендую вивчити пропущене. Через пару тижнів приступимо до підготовки до іспитів, і врахуй, поблажок не буде, не дивлячись на те, що ти моя дружина.
─ Хто б сумнівався, ─ бурчу собі під ніс, але Кіан все одно чує, і на його губах з’являється єхидна посмішка.
─ Книги! ─ верещить Гертруда, ─ Кіан, ти, що таке задумав? Дружині книги дарувати !? Ти подивися на неї! ─ тицяє вона в емоційному пориві в мене пальцем. Я починаю себе оглядати, Кіан теж слідує вказівці.
─ А що з нею? ─ не розуміє він, точно так же, як і я.
─ Вона одягнена в сукню моєї сестри! У твоєї дружини одне єдине плаття і то з чужого плеча. А спить вона в твоїй сорочці. По-твоєму це нормально ?! ─ палає гнівом захисниця.
Вперше бачу некроманта таким збентеженим, і про себе сміюся. Для мене, в принципі, одяг не має значення, тим більше що до недавнього часу я взагалі більшу частину дня проводила в ліжку. Але Гертруда права. Пара суконь мені не завадить, деяка білизна і нічна сорочка. Хоча спати в сорочці чоловіка, чого тут приховувати, мені подобається. Я чомусь відчуваю себе в ній затишно і спокійно, наче якась невідома сила захищає мене від нічних кошмарів і тривог.
─ Кхм, я все виправлю, ─ відкашлявшись, обіцяє Кіан. ─ Але ти все одно вчися. Читати можна і в такому вигляді, книгам однаково у що ти одягнена, ─ некромант не впускає можливості вколоти.
Мовчки закочую очі. От же єхидна!
Мабуть, вважаючи, що він сказав все, що потрібно, чоловік виходить з кімнати, а за ним і Гертруда. Але я ще деякий час чую їхні голоси.
Леді продовжує «пиляти» свого хлопчика за таке зневажливе ставлення до дружини, погрожуючи тим, що таким чином йому нізащо не завоювати моє серце, так ніби, воно йому потрібне, це моє серце.
Знічев'я беру першу-ліпшу книгу і починаю її гортати.
Як свідчить назва, в руки мені попався довідник лікарських рослин острова Ері. Раніше, будучи виключно Айне, я б зачитала його до дірок, тепер же списані дрібними літерами сторінки не збуджують і близько такого сильного інтересу. Відкладаю талмуд в сторонку і беру наступний.
«Найсильніші отрути і протиотрути». Ця книга так взагалі викликає у мене нервове тремтіння і нудоту. Я поспішно відкидаю її, не здатна і хвилини тримати в руках.
Кіан говорив правду, Джерома отруїли моєю отрутою. Її рецепті знали одиниці, інгредієнти було важко дістати, а додуматися скомпонувати, на перший погляд, несумісні речі, міг тільки такий же фанат, як я. Вірніше була ...
